Чи не варто читати християнину "іншу" літературу?

Чесноти та ґанджі: що може почерпнути християнин із книги «Гордість та упередження»? Впродовж життя людина читає чимало різноманітної літератури. Книги, які ми читаємо безумовно впливають на формування нашого світогляду, особистості й навіть бажань та поривань. Тому й не дивно, що століттями виникають численні дискусії, що можна читати християнину, а що ні. Поза тим, що існує багато християнської літератури, існує пласт романів чи оповідань, які потрапляють нам у руки в школі, університеті тощо. Це спонукало мене задуматися, що може християнин почерпнути із мого улюбленого роману – «Гордість та упередження», британської авторки Джейн Остін. Хто не знайомий з даною історією, то її сюжет доволі простий. В центрі оповіді сім’я Беннетів у яких п’ятеро дочок, які повинні вдало вийти заміж. Типова ситуація для тогочасної Англії. Хоча всі дочки згадуються у романі, у центрі розповіді знаходяться саме дві старші дочки – Джейн та Елізабет. А також їхні сусіди, які перебираються у їхню місцевість напередодні подій – містер Бінглі із сестрами й його товариш містер Дарсі. Події розгортаються довкола закоханості Джейн та містера Бінглі, а також почуттів містера Дарсі до Ліззі (Елізабет), та його ворога містера Вікгема. Хто читав цю книгу, запрошую поглянути на неї трохи по-новому, а тим хто не читав рекомендую прочитати. «Гордість та упередження» - книга про різних людей зі своїми чеснотами та ґанджами. Звісно, що я не літературознавець, тим не менш спробувала проаналізувати цей роман у дещо іншому, християнському ключі.

Гордість та гординя:

Червоною ниткою через увесь роман проходить ідея гордості та гордині. У романі можна помітити розділення цих двох понять. Якщо гординя – це погано (саме надмірно гордим вважають містера Дарсі), то гордість – не є ґанджем. Різниця між ними фундаментальна. Гординя – це один із смертних гріхів, коли ти перебільшуєш свої досягнення, надмірно пишаєшся собою тощо. Гордість – це інше відчуття. Ти можеш бути гордим за своє походження, за свою родину, але не через принижування інших. Власне тоді, коли твоя гордість починає впливати на довколишній світ – вона стає гординею й призводить до фатальних наслідків.

Надмірна любов до своїх дітей:

Цей пункт може бути як і чеснотою, так і ґанджем. У романі – це є ґанджем місіс Беннет, матері дівчат. Вона приділяє надмірну увагу наймолодшій дочці Лідії, вважаючи її прекрасною, тим самим виховуючи у ній себелюбство й кокетство, що у результаті призведе до негативних наслідків. Містер Беннет незважаючи на свою любов до дітей, занадто пасивний, аби якось на них впливати. Любов до дітей має бути помірною, не варто огортати їх надмірною опікою, але важливо долучатися до їхнього формування, не залишати все «як вийде».

Вчинки й слова:

Безумовно потрібно бути благородним. Проте, благородство може бути справжнім та награним. Тут на арену виходять містер Дарсі та містер Вікгем. Дарсі – був по-справжньому благородним (як виявиться у кінці), Вікгем – був благородним лише на СВОЇХ же словах. Він приписував собі чужі чесноти, притому залишаючись пустим в душі. Важливо, аби наші слова відповідали нашим вчинкам.

Перше враження:

Саме так називався роман у своїй першій редакції. Головна ідея полягає у тому, що перше враження оманливе. Містер Дарсі, якого усі одразу зненавиділи, виявся надзвичайно доброю та щедрою людиною. Містер Вікгем, якого усі одразу полюбили, виявся дуже негативним персонажем й накоїв немало лиха. Християнин повинен пам’ятати, що перше враження – це всього лиш перше враження. Не можна оцінювати людину за першою зустріччю, або ж першою розмовою; кожна людина унікальна й потрібний час аби зрозуміти – перед тобою герой чи негідник.

Любов:

Людину для стосунків потрібно обирати з розумом. Це не означає малювати схеми з плюсами-мінусами кожного свого знайомого J. Ліззі обрала містера Дарсі не через його багатство (хоча могла), але лишень після того, як він залишився їй вірним у важкій ситуації, ба навіть повністю доклався до вирішення цієї ситуації. Лідія ж вискочила заміж за містера Вікгем через бажання, аби їй заздрили й через її потіху. Гадаю, її життя з містером Вікгемом було далеким від ідеалу. Любов має бути розумною. Якщо коротко підсумувати, є ще багато цікавих рис, які можна виділити із майстерно вигаданих й прописаних персонажів Джейн Остін. Головне те, що у будь-якій книзі можна знайти моменти для роздумів. Тож, читаймо й роздумуймо. Гнип Ольга-Марія