Коли в Бога заплакані очі...

Кожна людина - Великий вибух у безмежних обширах всесвіту. Кожна доля - Чумацький шлях із суміші подій і сяйва особистостей. Бог - вічний мандрівник стежками того шляху. Не імітує - справді стає людиною. Не вдає - помирає по-справжньому. Щоб допомогти людині віднайти повноту життя - життя справжнього...

Хрест - не вирок, а нова можливість. Для Любові. Щоб стала справжньою. Бо тільки Любов здатна знаходити можливості там, де їхня відсутність споглядає лише німу приреченість.

Віднайти спосіб любити з глибини страждань - значить стати більше, аніж просто людиною, значить стати справді людиною, людиною Божою, розп‘ятою на Голгофі та воскреслою на світанку першого дня в тижні. Любити крізь біль - творити дійсність із мороку беззмістовного хаосу.

Бог точно вірить у людину. Інакше не було б Голгофи. Навіть коли людина перестає вірити в себе. Людина точно здатна на більше. Інакше не потрібен був би ранок воскресіння. Людина завжди здатна бути людиною. Навіть коли світ зраджує самій людяності. Навіть коли жорстокість у людському серці ховає саме сонце. Навіть коли в Бога заплакані очі...

Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ ТІ