Притча про сіно

Неділя. Звичне пообіддя у звичайній сім'ї.

Батько читає газету, вмостившись у зручному фотелі.

Сини галасливо дивляться телевізор.

Мама на кухні готує обід.

За декілька хвилин з кухні лунає: обід готовий.

Батько згортає газету, хлопці неохоче вимикають телевізор і всі йдуть на кухню, сідають за стіл і чекають.

З'являється мама із великим посудом, на якому приносить... сіно.

Усі здивовано дивляться і починають голосно обурюватись: що ти нам принесла? Ми маємо їсти сіно?

Мама спокійно відповідає: "Я й не думала, що ви зауважите. Вже скільки років я вам готую, і ви завжди мовчки їсте усе, що на столі так, неначе це сіно".

Мораль: щоденних виявів любові дуже легко не побачити, а ще легше до них призвичаїтись як до чогось, що є очевидним, що належить нам за замовчуванням. Кожен прояв любові вартий вдячності і має бути пошанованим та зауваженим.

Адаптація Тетяни Трачук