Помилятись людині властиво – ще від древніх греків та римлян прийшов до нас цей афоризм. Чим є насправді помилки у нашому житті і чи маємо якийсь неписаний дозвіл на них? Чи варто боятись помилитись?
Нещодавно на своїй сторінці у Facebook отець Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді УГКЦ, зробив невеличке опитування про помилки.
Запитання спровокувало жваве обговорення, в якому користувачі щиро активно своїми думками. Більшість назвали помилки незамінним елементом зростання та розвитку, дехто поділився своїми страхами щодо помилок як власних, так і помилок інших.
“Якщо нічого не робити, то і помилитися не вийде =) ))). Чи помилялися великі люди? Так, але йшли далі! Тому я особисто для себе вивела “формулу”, що навіть якщо трапилась помилка, не варто над нею страждати вічно, бо в цей час я втрачаю нові можливості. Важливо робити висновки і що б не трапилося, просто йти далі!!!
І якщо вже дуже по-чесному, то найбільше мене в цьому питанні надихає апостол Петро =)” Марія Тракало“Дуже боюся :) я – класична ‘дівчинка – староста’, навіть у хорі за мною закріпилася ця ‘кличка’ – дуже правильна дівчинка, яка скоріше нічого не робитиме, аніж зробить щось не так, або помилиться. Ну і, очевидно, якщо я не прощаю собі своїх помилок, я не прощаю і помилок інших. Не у всьому, але наприклад, я страшно червонію і потрапляю в сором на грані шоку, коли фальшиво співаю, або помиляюся в своїй партії, і досить довго я сварилася, робила зауваження і взагалі злилася, коли хтось фальшивив або не чисто співав біля мене. Зараз я з цим активно борюся, бо це дуже паралізуючий і деструктивний патерн поведінки. Батькам на замітку – не вимагайте від дітей лише ‘п’ятірок’, вимагайте ‘старань’ і вмійте побачити ці старання і вкладену працю дитини навіть у ‘трійці'” Христина Мончак
“Навіть на помилки варто дивитися далекоглядно і довіряти Богові. Брати Йосифа помилилися, продавши власного брата в рабство. Ну погодьтесь, це ж жах. Але врятували себе і весь рід від голодної смерті, як потім виявилося.
Авраам помилився, коли засумнівався в обітниці Бога помножити його вельми із Сарою, і зачав Ізмаїла з рабинею Агар. Зате світ тепер має мусульманський світ, що пішов від Ізмаїльтян. Добре це чи зле, подивимося далі.)”Олеся Столярчук
ДивенСвіт звернувся до о. Ростислава Пендюка, щоби дізнатись його думку з цього приводу.
“Мені б хотілось почати свою думку зверненням до Євангелія. Ісус мав дванадцять апсотолів, але на найбільш важливі події брав зі собою трьох – Івана, Якова та Петра. І всі троє, а особливо Петро, помилялись. Яків з Іваном просились у Царстві Божому сидіти на “правильних” місцях. Петро зрадив. І тим не менше, Ісус ходив саме із цими людьми, вони були для нього особливими учнями. Десь тут варто шукати відповіді на запитання про помилки.
Не помиляється той, хто нічого не робить – каже наше прислів’я. Бо насправді немає способу щось робити, вартісне, цінне, і не помилитись. Хто діє, – той помиляється і це без перебільшень і винятків.
Наша культура, як українська, такі європейська загалом, боїться прмилок, вважає їх чимось небезпечним. Звісно, є помилки небезпечні, яких не варто допускатись, особливо коли йдеться про життя, безпеку людей. Однак здебільшого наші життєві історії – це історії менш глобальних і масштабних помилок, щоденних хиб, яких ми все одно боїмося. Чи варто?
Ні, гадаю, варто усвідомити, що якщо ми чогось прагнемо, то будемо помилятись. В будь-якій і кожній справі, якою б не займались. Нам швидше слід боятись того, що ці помилки нас нічого не навчать.
Тому помилки варто аналізувати. Це, до речі, чудова практика у християнстві: щоденний іспит совісті: чому і як це сталося, що я зробив не так і як уникнути того чи іншого результату. Саме так здобувається мудрість: сьогоднішній аналіз і усвідомлення всього контексту помилки робить нас озброєними для того, щоби не схибити завтра.
Наш практичний досвід з Комісії: Кілька років тому ми вимріяли собі фестиваль, багато зусиль вклали для того, щоби його реалізувати. Першого року була чудова програма, однак суспільний контекст війни не сприяв тому, щоби молодь відвідала його так масово, як хотілось. Подібно повторилось наступного року. Тоді ми сіли і проаналізували усе до дрібниць: чого не прорахували, де схибили. І цьогоріч, коли ми врахували усі результати попередніх помилок, отримали чудовий результат. Звісно, ми радіємо, але розуміючи, що кожне звершення йде шляхом спроб. помилок і їх осмислення”.
Автор: Тетяна Трачук
