«Це так огидно. Ви думатимете про мене жахливі речі».
«Всі б зненавиділи мене, якби довідалися, про що я думаю».
«Ніхто не любить мене таким, яким я є».
Я чув кожну з цих фраз від людей, які приходили до мене. Це слова вразливості, несамовиті слова. Вони розкривають жахливу самотність людей і побоювання, що їм судилося залишитися на самоті.
Мені це знайомо. Моя зневіра переросла в депресію, і я лише помножив свою тривогу, заплутавшись у гріху. Я не думав, що хтось мене зрозуміє. Я надто боявся просити про допомогу. Брехня посилювалася гріхом.
Сатана бреше
Сатана торгує брехнею. Він хоче, щоб ви повірили, що Бог поганий, що ви наодинці зі своїми проблемами і ваш сором ніколи не зникне. Все це глибокий обман. В 1 Петра 5:8 нам нагадують: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти».
Як ми можемо боротися із брехнею ворога? Умовляння Петра бути напоготові проти сатани зовсім не випадково було за закликом до старійшин пасти стадо і наступним закликом до смирення. Бо Петро знає, що смиренне і згуртоване стадо є могутньою силою проти хитрощів сатани: «Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас» (1 Петра 5:6-7).
Хіба це не незвичайна порада? Який зв’язок між атаками сатани, смиренням себе та покладанням своїх тривог на Бога? Петро вказує на особливу вразливість, на яку націлений сатана: наші тривоги, які відводять нас від Бога та громади до самих себе.
Коли ми намагаємося впоратися зі стресом та страхом за допомогою гордості, сатана йде за нами по п’ятах.
Коли ми турбуємося, то не відчуваємо, що найбільша спокуса — пишатися. Ми відчуваємо себе пригніченими. І чи бачите ви, наскільки зауваження, продиктовані тривогою, можуть бути ледь помітними формами гордості? Наприклад, ось таке: «Ніхто не любить мене таким, яким я є». Хіба існують всезнаючі люди? Чи бачите ви осуд у цій заяві? Той, хто вимовляє ці слова, ніби стоїть над тими, хто намагається любити його, і заявляє, що їм не вистачає співчуття.
Вірячи, що ніхто не може зрозуміти нас або допомогти нам у нашій боротьбі, ми привласнюємо статус супергероя. Ми відповідаємо на всепоглинаючу тривогу з вірою в те, що, якщо ми просто візьмемося за розум ― або спробуємо ще дещо, ― тоді ми зможемо вирішити нашу проблему. Вони ж нам допомогти нічим не можуть.
Не боріться поодинці
Коли ми зосереджуємося на собі, то граємо на руку дияволу. Його тактика проста: відокремити від стада тих, хто зіткнувся з труднощами, спонукаючи їх реагувати на гріх і занепокоєння на самоті, за допомогою гордості, а не за допомогою Христа та громади.
Коли я ще був школярем, я любив грати в баскетбол. Я непогано кидав м’яч у кошик, але мені не вистачало вмінь, щоб його утримувати. Я боявся ігор із командами, які використовували тактику постійних атак. Тренер переводив мене до тилу, щоб допомогти нам зломити атаку суперника. Коли ти стаєш ключовим гравцем захисту, головна спокуса ― перестати вести м’яч і просто зупинитися, притискаючи його двома руками до живота. Це найгірше, що ти можеш зробити. Виводь м’яч із пастки, а ще краще ― сам виходь із неї. Що б ти не робив, не опускай голову і не стискай м’яч щосили.
Коли настає тривога, відбувається щось схоже. У нас може виникнути спокуса усамітнитися та ізолюватися, намагаючись знайти вихід із ситуації.
Ви відчуваєте занепокоєння сьогодні? Підніміть голову. Спершу подивіться на Бога, а потім на Його сім’ю.
Нас утримує в пастці сорому віра в те, що ми віч-на-віч зі своїми труднощами, запевняючи, що самотужки здатні витягти себе зі своїх бід.
Розірвіть це помилкове коло. Зверніться до Бога. Зателефонуйте своєму духівнику. Зв’яжіться з другом-християнином, якому довіряєте. Ви ніколи не самотні у своїй боротьбі.
