«Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я був нагий, і ви мене одягли…». (Мт. 25, 34-36).
Одяг, подібно як їжа, пиття і дах над головою, належить до підставових потреб людини. Але одяг це щось набагато більше, ніж спосіб зігрітися. Одяг виражає внутрішній світ людини, її естетичні вподобання, часто за одягом можна впізнати професію чи покликання людини, як от військовослужбовці чи богопосвячені особи. Насильне позбавлення людини одягу рівнозначне з крайнім приниженням людини та зазіханням на її людську гідність.
Часто під час катаклізмів і воєн людина, рятуючи своє життя і втікаючи від небезпеки, бере з собою тільки те, що має на собі. Відтак потребуватиме помочі від інших. Знаю старшого чоловіка, спеціаліста ІТ-технологій, який, далекого вже 2014 року покидаючи похапцем свою квартиру у Луганську, взяв зі собою тільки те, що помістилося в малу валізку, розмірами ручної поклажі в літаку. Ще гіршою була ситуація рік тому, коли росія розпочала друге, на це раз повномасштабне, вторгнення на нашу землю. Люди, не лише брали мінімум необхідного зі собою, але на вокзалах, намагаючись втиснутися до вагону, залишали на перонах навіть те мале, що встигли взяти зі собою… Очевидно, усі ці люди потребуватимуть нашої помочі і підтримки.
У французькій мові є такий вислів: «Aimer c’est partager» – «любити – це ділитися». Закриваючи серце на вид потреби ближнього ми заперечуємо закон любові, який є суттю християнства, і тим самим даємо доказ відсутності живої віри. Каже святий апостол Яків: «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як. 2, 14-16).
Останнім часом при наших храмах з’являються контейнери, куди можна принести одяг для потребуючих. Часом хтось приносить туди зношений одяг, який самим вже не потрібний. Проте, таким чином ми разом з цим «даром» даємо поганий посил для отримувача, знецінюючи його і принижуючи його гідність, бо трактуємо його як другосортну людину, а не як рівних нам брата чи сестру. Якщо вже даємо вживаний одяг, то даваймо те, що ми самі сьогодні чи завтра могли б одягнути. Ще краще, очевидно, підшукати щось добротне з власного гардеробу, або ж, якщо можливо, придбати нову річ для потребуючих.
Про блаженного священномученика отця Олексія Зарицького розповідають, що він був дуже вразливим до потреби ближніх, а при цьому сам відзначався великою скромністю і вбогістю що стосується своїх власних потреб. Одного разу батько дорікнув йому, що він ходить у надто вбогому і зношеному одязі, як на священника, то ж дав йому певну кількість грошей, щоб той поїхав до Львова і купив собі щось більш відповідне. Під вечір о. Олексій повернувся додому без нового одягу, але і без грошей. «Вибачте, тату, але я зустрів у Львові людину, яка потребувала більше помочі, ніж я, то ж віддав ваші кошти для цього чоловіка» – відказав майбутній Блаженний здивованому батькові…
«…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40)
