Якщо колись між двома датами залишиться тільки маленьке тире – чи буде це історія життя «для себе», чи все ж таки потрохи – «для інших»?

Я дуже люблю прогулюватися по цвинтарях. З кожним роком знаходжу все більше людей, яких я пережив. У якийсь момент я зловив себе на тому, що дивлюся не стільки на імена чи дати, скільки на одне маленьке тире між ними. Оце «1963–2021». Усе життя людини – в цьому невидимому штриху, який майже ніхто не помічає. І все частіше питаю: а чим було заповнене це тире?

Ми любимо дати й факти. Рік народження, освіта, посада, досягнення. На надгробку часто теж щось подібне: дати, кілька слів, іноді титул. А Євангеліє дивиться на життя людини інакше. Воно майже не фіксується на датах, зате багато говорить про шлях: про тих, хто йшов за Ісусом, повертався, зраджував, каявся. Про те, чим наповнилося їхнє «між». У історії про багача з Євангелія від Луки, мене вражає, що Бог не дорікає йому за хабарі чи успіх. Він ставить йому одне запитання: «Безумний, цієї ж ночі душу твою заберуть від тебе. А те, що ти наготував, кому буде?» Тобто що реально залишиться всередині твого тире, коли другу дату вже буде вирізьблено на камені?

Що за користь людині, коли вона здобуде ввесь світ, а душу свою занапастить? (Мк 8:36).

Не про те, скільки встиг, а ким став. Не скільки назбирав, а скільки віддав. Не скільки разів був «успішним», а скільки людей поруч через мене стали більш живими.

Окрема тема – військові цвинтарі. Там усе відчувається інакше. Дати часто дуже короткі. 19–20 років. 25. 32. 40… І це тире між ними – ніби надто вузьке для цілого життя. Але ти розумієш: у цьому короткому відрізку вмістилося щось таке, чого мені ще дуже бракує – рішучість віддати своє «для себе» заради чийогось «жити далі». Є слова Ісуса, які особливо лунають саме там:
«Ніхто більшої любові…» (пор Ів 15:13).

На військових могилах це не абстрактна фраза. Це імена людей, які в якийсь момент сказали життю «так» не тільки для себе. Щоб хтось інший міг ще раз обійняти дітей, посидіти на кухні з батьками, посперечатися про дурниці, запланувати завтрашній день. Їхнє тире – страшно коротке. Але в ньому точно було місце для іншого. І, думаю, саме тому там є місце і для Бога.

На цвинтарях я мовчу. Не хочеться філософствувати, не хочеться «розумних думок». Я просто йду між могилами, дивлюся на ці тире й ловлю себе на дуже простому, але незручному питанні: чим я заповнюю своє «між» сьогодні?

Ще один день/тиждень/місяць/рік? Ще один проект чи план? Ще один маленький «успіх», який підтвердить, що я «не гірший за інших»? Чи, можливо, ще одна важлива розмова, один сміливий крок назустріч, щоби обійняти, пробачити, набутися одне одним?

У кожного тире є свої тіні і своє світло. Може, я помиляюся, але щоразу, виходячи з цвинтаря, я чую в собі запитання : якщо колись між двома датами залишиться тільки маленьке тире – чи буде це історія життя «для себе», чи все ж таки потрохи – «для інших»?

Мюнхен, 07.12.2025

Vyacheslav Okun SJ