«Відновлення України. Ukraine Recovery. Хто, що, як»

Панельна дискусія з обговорення відновлення України та ролі молоді у цьому процесі відбулася в Римі, у храмі Святої Софії, в межах Ювілею молоді. Захід зібрав видатних фахівців та лідерів, кожен із яких поділився унікальним досвідом та баченням майбутнього України.

Отець Марко Семеген — президент релігійного товариства «Свята Софія» для українців-католиків, ректор собору Святої Софії та директор офісу Мігранте Апостольського екзархату. 

Андрій Юраш — український релігієзнавець, політолог і дипломат, експерт з державно-церковних взаємин, надзвичайний і повноважний посол України у Ватикані. 

Оксана Амджаін — українська дипломатка, радник посланника посольства України в Італійській Республіці. Вона активно сприяє розвитку українсько-італійських відносин, зокрема у культурній та молодіжній сферах, та поділилася прикладами міжнародного співробітництва.

Христина Білінська — начальниця управління сім’ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, голова громадського об’єднання «Центр науки Тернополя». 

Юрій Тиховліс — працівник секції мігрантів і біженців у Дедикастерії служіння цілісному людському розвитку Католицької церкви. Пан Юрій займається підтримкою мігрантів і вимушено переміщених осіб, особливо в контексті війни та біженців.

Ця панельна дискусія стала унікальним майданчиком для обговорення стратегій відновлення України, поєднуючи духовний, культурний, дипломатичний та соціальний досвід, а молодь отримала натхнення та конкретні орієнтири для свого внеску у майбутнє держави.

Тема зустрічі звучала надзвичайно конкретно: «Відновлення України. Ukraine Recovery. Хто, що, як». За словами отця Ростислава Пендюка, який модерував дискусію, це формулювання спонукає не до абстрактних роздумів, а до дії.

Перед тим, як дати слово гостям, отець Ростислав запропонував молоді висловити своє бачення України через п’ять років: 

— Як ви собі уявляєте Україну через п’ять років? Бо це ваша Україна. Це та Україна, в якій більшість із вас житиме. 

Погляд молоді: Україна як спільнота людей

Тетяна поділилася своїм баченням:

— Я хочу порівняти, як церква має два значення: церква як приміщення, як будівля, і церква як спільнота людей. Так само і Україна: вона є як територія, але також вона є як люди. Я бачу Україну єдиною — з однією мовою, одними цінностями, однією країною, однією територією. Тому що люди — це є найголовніше майбутнє. І я бачу, що в нас є майбутнє, що ми єдині.

Вероніка додала:

— Я бачу Україну такою, яка буде або відбудовуватися, або вже відбудованою приблизно через десять років. В Україні є дуже великий потенціал розвиватися і стати однією з найкращих держав світу. Просто нам, майбутньому поколінню, треба використати ці можливості. Адже в Україні є не лише багаті корисні копалини чи інші ресурси, але також ми — люди, які можемо її розвивати. І дуже важливо, щоб саме ми відбудовували цю державу з Богом. Тому що коли ми будемо з Богом, то хто тоді буде проти нас?

Ліля наголосила на важливості духовного лідера:

— Я би хотіла бачити Україну через п’ять років з дуже хорошим правителем — тобто з президентом, який є більш побожним, і щоб люди більше наверталися в нашій країні до Бога та його прославляли. Хочу, щоб люди більше бачили Бога і більше наверталися. Тоді буде дійсно хороша, якісна нація.

Христина підкреслила роль особистої відповідальності:

— Через п’ять років не буде в нашій країні людини, яка би сказала: „Моя хата скраю, і хтось зробить це за мене“. Зміни починаються від нас, від нашого серця. І саме від нас залежить наше майбутнє і наше теперішнє.

Василина додала ще один важливий аспект:

— Я бачу нашу країну, де люди впливають і розуміють свій вплив.

Духовний та експертний погляд на відновлення України

Андрій Юраш, український дипломат і експерт з державно-церковних відносин, закликав до активних дій:

— Треба діяти. Треба знаходити у собі можливість відповідати на ті виклики, які кожен уже зараз має перед собою. Не боятися іти і бути впевненим у власній гідності та власній здатності виконати те, що постає перед тобою.

Вчора на одній із зустрічей у Римі я став свідком дуже неприємної речі. Одна з високих дипломатів, говорячи про ситуацію в Україні, розмірковувала про те, що для завершення глобальних конфліктів треба «зберегти обличчя всім учасникам конфлікту». Для мене це було дуже трагічно, бо люди, бачачи щоденні звірства та тероризм, ще думають про те, як зробити комфортно тим, хто порушує світовий порядок.

Дипломат підкреслив, що те, якою буде Україна, залежить від нас. 

— Молодь завжди була та є найбільш дієвою частиною суспільства — не обтяженою попередніми обов’язками чи уявленнями, готовою діяти та рухатися швидко. Я пам’ятаю 1989 рік у Львові, коли починалися перші мітинги за проголошення незалежності. Ми були на всіх мітингах, і викладачі намагалися нас відрахувати, але це нас не зупиняло. Активність молоді завжди була гарантом руху вперед.

І наголосив, що цей рух має опиратися на раціональне розуміння того, чого ми хочемо, заради чого і який шлях обрати для досягнення мети. Абстрагованість від реальності не приведе до результатів, які ми прагнемо.

— Я впевнений, що наша держава за 5–10 років буде процвітаючою. Про це багато говорять іноземці: всі зараз звертають погляд на Україну, хочуть інвестувати та розвивати її. Україна — це точка прикладання багатьох ресурсів.

Оксана Амджаін, українська дипломатка, говорила про позитивну перспективу відбудови:

— Коли ми говоримо про відбудову інфраструктури, домівок, лікарень, ми підсвідомо розуміємо, що це було зруйновано. Ми відчуваємо той негатив, у якому живе наша країна щодня.

Дипломатка поділилася власним досвідом взаємодії з італійськими митцями: 

— Вчора в мене була цікава розмова під час онлайн-зустрічі з кінопродюсерами та акторами, які добре знають Україну. Вони збираються наступного року зняти фільм, опублікувати книгу та присвятити театральну постановку 40-річчю Чорнобильської трагедії. Протягом усього часу вони реально переживають і відчувають негативний вплив трагедії на екологію України. Митців вразила думка заступника директора Чорнобильського біосферного заповідника: «У кожної медалі є дві сторони. Так, зруйнована екосистема, постраждали флора і фауна, зникли деякі види. Та є і позитивний бік — зник антропогенний фактор, відновлюється природа, і протягом багатьох років людина не повертатиметься туди. Італійці вирішили сконцентрувати свої творчі дослідження саме на позитивній стороні, бо раніше не могли її побачити. Так само і відбудова — ми зараз говоримо про руйнування, але насправді мова про майбутнє і нашу візію.

Оксана Амджаін підкреслила ключову роль молоді у формуванні майбутнього України: 

— Цю візію формуєте ви — молодь, уряд та міжнародні партнери, але головні — це ви. Це було відчутно ще у 2022 році, коли архітектори вже будували бачення майбутньої країни. Це були готові проєкти сучасної, модерної, інклюзивної України. Майбутнє вже формується сьогодні.

Христина Білінська, говорячи про візую України через п’ять років, наголосила, що наша держава має бути життєстійкою в усіх сенсах.

— Відновлення інфраструктури важливе, але не менш важливо відновити суспільство, його сталу єдність. Бо це формує громадянське суспільство, де всі верстви населення, зокрема молодь, включені у прийняття рішень. Молодь — це великий рушій змін, який працює на теперішнє, а не на майбутнє. Третина військових героїв на передовій — молоді люди. Молодь не боїться змін, відчуває відповідальність за свої дії. 

Юрій Тиховліс розкрив подвійність вибору молоді:

— Перед вами стоятиме вибір: залишитися в Україні і відбудовувати її або залишити країну і позиціонувати себе в іншому географічному контексті. Право на міграцію має подвійну природу: право залишити контекст, у якому ти живеш, і право залишитися у ньому. Відповідальність за суспільне благо всіх нас в Україні лежить на нас самих. Право залишитися кореспондує з обов’язком держави, громадянського суспільства та самих громадян будувати суспільне благо всередині країни. Суспільне благо всіх нас в Україні лежить на нас самих. 

Перша спокуса молоді після війни — залишитися з комфортом за кордоном, а не відбудовувати країну. Це драматична опція, адже індекс народжуваності в Україні менший за смертність. Молоді люди бояться змін і шукають комфорту. Святіший Іван Павло II у книзі «Пам’ять і ідентичність» підкреслює, що людство може розпізнати зло, яке зараз проявляється в агресії проти нашої країни.

Другий момент — пам’ять про Батьківщину. Слово «патрія» походить від «патер», тобто батьківщина включає трансцендентальні, релігійні, моральні, духовні, культурні, правові та антропологічні цінності. Від того, яке рішення ми приймемо сьогодні — залишитися і будувати країну чи ні — залежить майбутнє нашої держави. Відповідальність за відбудову спільного блага лежить на кожному.

Третя теза: 20% таланту без 80% дисципліни і наполегливості нічого не варті. Щоденна робота над своїми талантами робить з людини Моцарта. Без системної праці не буде України такою, як ми її хочемо. Україна починається з тебе. Україна починається з мене.

Отець Марко Семеген, ректор собору Святої Софії та президент релігійного товариства «Свята Софія», наголосив, що коли постає так багато питань, які сьогодні спікери так глибоко висвітлили, це, напевно, екзистенційні завдання для кожного українця, де б він не був — в Україні, Росії чи діаспорі.

— Перше питання — звідки брати сили? Адже щоб щось реалізувати, потрібна сила. І тут важливий момент — ідентичність. А це — дар Божий, вона не набувається. Ми отримуємо її, народжуючись з любові батьків, як частину нашого людського, духовного та антропологічного виміру. Пам’ятати і плекати цю ідентичність — це фундамент для нашої особистої будови себе як людини. Ідентичність дає здатність передати себе іншим — через генетику, подружжя чи духовно, як у випадку монашества або клериків, які передають цінності через інші середовища. Плекання ідентичності — одне з найважливіших завдань, бо існує велика спокуса її втрати, особливо через еміграцію чи асиміляцію.

Отець Марко наголосив, що інкультурація допомагає знати мову та культуру країни, де ти живеш, і почувати себе вільним. Але асиміляція — це трагедія для всіх діаспор, бо стирає ідентичність. Люди, які втратили її, навіть у поважному віці відчувають себе іноземцями, не частиною суспільства, де пройшло їхнє життя.

— Ніколи суспільство не розквітне без основи — Бога і християнства. Наша культура і ідентичність глибоко закорінені в Бозі. Основу будь-якої культури дав Господь. Погляньмо на наших попередників, на приклад патріарха Йосипа, який збудував собор Святої Софії, пройшов через важкі випробування, арешти, заслання, і залишався вірним своїй Україні. Патріарх Йосиф залишив нам заповіт: батьки і християнська родина — основа здорового християнського суспільства. Збережіть родину, де б ви не були, особливо якщо вона розхитана. Християнська родина і школа — умова здорового виховання майбутніх поколінь. Ми маємо пам’ятати тих, хто був перед нами, і просити Бога, щоб наша надія ніколи не захиталася, а ми завжди працювали для відбудови нашої країни.

Що взяти у «наплічник» життя

Отець Ростислав порівняв життя молоді з дорогою:

— Коли ми вирушаємо в дорогу, ми збираємо наплічник. Молоді люди, які приїхали сюди, теж щось поклали у свій «наплічник». Отож питання: що їм треба взяти з собою у дорогу свого життя?»

Андрій Юраш підкреслив, що молодь — це не об’єкт змін, а та частина суспільства, яка втілює реконструкцію. 

— Вам потрібно лише розуміти, куди йти, як іти, з чим іти та як вдосконалюватися. Беріть багаж знань, досвіду та духовності, щоб допомогти зраненій Україні та суспільству, яке вже має свій багаж і потребує реконструкції. Не думайте, що вам треба змінювати себе. Набирайте досвід, знання, інтелект і духовність. Ви зараз в унікальному середовищі: товариство, храм, базиліка, собор Святої Софії, її настоятель і ректор поєднують у собі найкращі приклади, які можна взяти та реалізувати — інтелект, працю і величезну духовність. Ці три складові необхідні кожному, хто думає про рух у майбутнє.

Пан Андрій також дав пораду молодим людям, що робити,  коли говорять про нас неправду або несправедливо. 

— Змиритися не можна, агресія теж не вихід. Я подумав, що є один рецепт: діяти справедливо. Ідеального еталону немає. Справедливість — це коли ти заглядаєш у себе і знаходиш відповідь, як діяти. Це лише частина відповіді. Друга частина — звернення до Бога і звірення з Ним. Коли твоя відповідь збігається з тим, що йде з неба, ти розумієш, що твоя дія правильна. Це і є справедливість.

Отже, один із важливих рецептів руху вперед від Андрія Юраша — діяти справедливості, поєднуючи власне усвідомлення з духовним орієнтиром. 

Оксана Амджаін додала:

— Я би поклала в наплічник любов до Бога, до ближнього, до своєї країни, сміливість діяти, не боятися, пізнавати, рухатися вперед, пробувати знаходити відповіді і свої шляхи, критичне мислення.

Христина Білінська порадила:

— Колись Богдан Гаврилишин на зустрічі з Блаженнішим Любомиром Гузаром казали про те, що «мрійте, й у вас усе вийде». Мрія дає нам ресурс. Важливо розуміти і покласти ці мрії у свій наплічник. Мріяти у себе, мріяти у Бога, мріяти про свою країну — це теж дуже важливо. Тому мрія — обов'язково, віра — обов'язково, і дія — обов'язково.

Юрій Тиховліс підсумував:

— Я згадую старозавітню книгу Естер. Прочитайте її, як будете мати нагоду. Це коротенька книга Старого Заповіту. І там в певний момент Господь Бог цій жінці, цій вдові ізраїльській, говорить: «Я визволю свій народ». Питання тільки в тому, чи з тобою, чи без тебе. Господь Бог визволить Україну. 

В наплічник порадив взяти — це наполегливість у подоланні спокус ліні: 

—  Лінь завжди є першою реакцією, коли в мене є бажання щось зробити добре. Лінь чи бажання швидкого результату чи швидкого задоволення — ось про це говорить Іван Павло ІI у своєму повідомленні до світового дня миру 1998 року — «Не розмінюйся ніколи на спокуси легких заробітків і легких приємностей». Патріарх Йосиф говорив: «Високого бажаєте». Від цього дуже багато чого залежить. Від цього залежить майбутнє моє, твоє і нашої країни.

І наостанок  пригадав слова святішого отця Івана Павла IІ у повідомленні до Світового дня миру 2005 року:

  —  Він називає молодь  —  «ранкові вартові». Спокуса ранкових вартових — заснути, тому що це момент, коли фаза сну переходить у найінтенсивнішу фізіологічну маніфестацію. Найскладніше — бути вартовим перед світанком. Він молодь називає цими ранковими вартовими. Вам належить сміливість і вам належить наполегливість у поборі спокуси заснути. Через це я закликаю: не даймо собі заснути, не даймо себе приспати спокусам легких можливостей, а віддаваймо себе для високої мети.

Отець Марко виділяє три речі:

— Три речі: Бога, радикальність і життя. Бога не можна взяти. Нас Бог тримає. Тільки коли Він стає маргінальною річчю в нашому щоденні, тоді починається вже наша проблема, не Божа проблема. Бог є джерелом, Бог є основою. Шукайте свого життя в Бозі як основного фундаменту.

Радикальність. Папа Венедикт у своїй першій проповіді до Дня молоді сказав знамениту фразу про брак відваги. Він говорив про те, що не можна бути посередині. Апостол Павло теж нам говорить про літеплість: «Не будьте теплими. Будьте або гарячими, або холодними».

Я говорю про Божу радикальність, не про екстремістську. Радикальність вибору. Ми маємо обирати. В цьому полягає наш привілей. Бог дав нам свободу. Ми не є рабами. Не бійтеся обирати. Якщо ви чуєте поклик до монашого життя або священничого — не бійтеся ставати на цей шлях, бо Господь вам дасть сили. Якщо ви чуєте поклик до подружнього життя — ставайте на цей шлях, одружуйтеся…

З Богом, з правильною євангельською і людською радикальністю відроджуємо життя самі в собі, в Україні і в тих, хто цього потребує.
 

Отець Ростислав резюмував:

— Дозволю собі до того всього додати ще одну пораду від себе, що варто взяти з собою в майбутнє: намагайтеся бути в товаристві людей гідних, достойних і бодай в чомусь кращих від себе. Завжди спокусливо бути з тими, хто слабший, бо ти там герой. Коли сидиш у такому товаристві, ти не дуже герой, але можеш вчитися, вбирати в себе мудрість, знання, досвід і багато іншого.

Крім цих речей, про які ми сьогодні говорили, я тільки знову і знову хочу пригадати одну думку, яка тут звучала вже не один раз. Відновлення України — про нього зараз дуже багато говорять, пишуть десятки статей, різні коментарі дають, і там багато зерна правди є. Та пам’ятаймо дуже важливу річ: Україна — це я. Церква — це я. Парафія — це я. Немає когось, хто приймає всі рішення за вас. В радянському союзі була партія, і людина була маленькою, від неї нічого не залежало. Це ваша країна, це ваша земля, це ваше майбутнє. Не дайте нікому за вас приймати рішення. Але, на жаль, тут теж треба багато працювати. Само не зробиться.

Наталія Павлишин