Покликані до нового життя.
Четвертий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Що значить бути християнином сьогодні? Стилістика молодіжного християнського життя. Як перемагати всі негаразди любов’ю і Божою присутністю в наших спільнотах?
Розпорядок зустрічі:
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- гра
- Вступне славо
- пояснення праці в групах
- Праця в групах
- “Вільний мікрофон”
- пояснення що таке «покликання» до нового життя
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Гра
“Намалюй життя”
Кожен отримує аркуш паперу та ручка або олівці(маркер фломастер, що завгодно аби писалоJ), та має за допомогою молюнку відповісти на такі тематичні питання: Хто я є? Хто я є для інших? Яка моя мрія? Щоб я зробив як би отримав мільйон?… Потім по черзі презентують свої малюнки.
Мета: щоб кожен забрався до себе в серце і знову віднайшов відповіді на важливі питання що до свого покликання
Вступне слово
Життя як покликання
Коли запитуємо сьогодні молоду людину, для чого вона живе, дуже рідко почуємо більш-менш зрозумілу відповідь. І молоді, і старші часто відповідають «заштампованими» виразами про те, що ми «маємо», «мусимо», що нам «потрібно». Коли ж запитати «для чого особисто ТИ живеш», бесіда нерідко заходить у глухий кут. Не кожен може сформулювати зміст свого життя, тобто висловити те, задля чого він живе. То ж для чого живе людина, що це таке, – «життя», і звідки воно береться?…
Коли повернемося до появи на землі першої людини, то побачимо, що вирішальну роль у творенні життя відіграє Бог: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». (Бут. 2, 7). Тобто Адам отримав своє життя безпосередньо від Бога, Котрий вдихнув у нього віддих Свого життя. Іншими словами, Бог покликав людину до життя, тобто покликав від «небуття» до «буття», вдихнувши в Адама віддих життя, Бог покликав його до участі у житті, яким жив сам Бог. Отже, наше життя – це дар нам від Бога, це запрошення до участі у Божому житті, це покликання жити «повнотою життя», про яку нагадує нам Христос.
Сучасна людина дуже часто проживає своє життя без усвідомлення свого покликання і відповідальності за його реалізацію. Сучасні богослови для окреслення стану людини вживають вираз «епоха людини без покликання». І справа тут зовсім не в тому, що сучасна людина не покликана Богом, а радше в тому, що вона живе своє життя так, неначе б воно жодним чином не було пов’язане із Творцем. І дійсно, сьогодні пропагується якраз те, що нищить життя, і людина, піддаючись такій пропаганді, поводиться зі своїм життям як зі своєю абсолютною власністю.
Надмірний індивідуалізм, антропоцентризм, що межує з егоцентризмом, сприяють тому, що людина ставить у центр свого буття не зв’язок із Творцем, але радше свої потреби, свої амбіції, свої плани тощо. Персона вважає себе абсолютним власником свого життя, тому і розпоряджається ним на свій розсуд. В цьому якраз і криється велика небезпека втратити, знищити своє життя. Покликання, – це Божий задум, Божий план щодо кожної людини.
Тому нема людини «без покликання». Кожна людина покликана Богом до життя, сотворена на «образ і подобу Божу», покликана до участі у Божому житті, бути співрозмовником Бога: слухати і відповідати. У цьому слуханні, в цьому діалозі з Богом людина здатна пізнати єдиний неповторний сенс свого життя, розкрити красу Божого запрошення, Божої пропозиції, свобідно прийняти цю пропозицію і згідно з нею реалізувати своє життя. Тут і виникає перша трудність в реалізації покликання: пізнати, зрозуміти, прийняти. Це все потребує зусилля, щоб подолати, найперше, власний егоїзм, власні бажання, власні задуми щодо свого життя і довіритись Богові, прийнявши це запрошення. Усвідомлення, розуміння краси, величі Божого задуму спонукає волю прийняти цей задум як єдиний дороговказ в житті людини.
Кожну людину Бог кличе особисто, «на ім’я». Це значить, що кожна людина покликана Богом індивідуально, особисто і має теж дати персональну відповідь. Кожна людина також отримує від Бога особливий дар, щоби мати змогу це своє покликання зреалізувати якнайповніше.
Дуже часто ми, зачаровані величчю покликання Пречистої Діви Марії, яка стала Матір’ю Божого Сина, кажемо «вибрана Богом!» Так, Марія дійсно вибрана Богом перед віками, обдарована потрібними дарами, зокрема Непорочно Зачата, приготована вихованням при храмі, але в момент Благовіщення вона була свобідною вибирати: прийняти чи не прийняти Боже запрошення. Вона сказала своє «так» і таким чином зреалізувала в повноті отримані від Бога ласки. Кожна людина вибрана Богом і покликана до певної місії, і лише сповняючи цю місію, зможе зреалізувати свої дари.
Покликання – це персональне запрошення, і тому скільки людей – стільки й покликань. Проте є й загальні покликання, які звернені до всіх: покликання до життя; покликання до святості. Потрібно завжди пам’ятати, що ініціатива покликання завжди походить від Бога, а особа мусить відповісти на Боже запрошення.
Сучасна людина боїться бути слабкою, бути «іншою», не такою, як решта, тому завжди старається забезпечувати собі силу і владу, підлаштовуватись до певних умов, і це також відбилося на виборі життєвого шляху молодих людей: вони вибирають дуже часто не своє покликання, а те, що може принести силу, владу, матеріальне забезпечення. Також інколи ще можна почути суперечку про те, хто важливіший. Кожне покликання є безцінним в очах Божих.
Гідність нашого покликання не полягає в тому, що ми вибираємо, а в тому, хто нас кличе, згідно зі словами Ісуса Христа: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід.» (їв. 15,16). Отож, кожне покликання має конкретне завдання і конкретну ціль: принести відповідні плоди. Бо «Всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають» (Мт. 7,19).
Важливим плодом реалізації покликання всіх і кожного є також прагнення до єдності. Покора, лагідність, терпеливість, взаємне приймання одне одного у любові, – необхідні елементи для того, щоби зростати в єдності, яка, своєю чергою, є також об’єднавчим діянням Святого Духа в кожному і у всіх на усіх рівнях: особистому, церковному і на рівні спільноти. Звідси випливає, що покликання кожної людини не можна розглядати ізольовано від покликання цілого людства. Кожен християнин живе власну історію спасіння у контексті історії загального спасіння людства. Що більше: від реалізації одного покликання часто залежить реалізація кількох інших.
Сьогодні постає проблема покликання взагалі, і зокрема проблема покликання до богопосвяченого життя. Коріння браку духовних покликань слід найперше шукати в легковаженні або й зловживанні покликанням до батьківства і материнства. Чоловік і жінка покликані співпрацювати із Богом в творенні нового Життя, і скільки б разів не були покликані стати батьками, мають з готовністю відгукнутись на це запрошення.
Покликання не є чимось статичним, незмінним, що ми здобули раз і назавжди! Покликання – безперервний ланцюг, складений послідовно з Божих запрошень і людських відповідей. Це ціле життя, прожите в безперервному спілкуванні з Богом і сповненні Божої волі. У кожному кроці, в кожному виборі християнина має виявлятись повнота свободи і готовість у всьому підпорядковувати свою волю Божій волі. Кожне покликання полягає в тому, щоби бути учасниками Божого задуму спасіння у Христі. Таке покликання є діянням Святого Духа, що встановлює між християнами надприродний зв’язок, звіщаючи їм повноту Божих дарів. Звідси випливає, що наша поведінка має бути такою, щоб не скомпрометувати цей зв’язок, а укріпити його.
о. Мартин Хабурський, ЧСВВ
Праця в групах
Для праці з першим джерелом (Святе Письмо):
Кожна з груп, використовуючи подині цитати зі Святого Письма, відповідає на питання, записуючи або презентуючи через малюнок на ватмані:
- Що таке життя? Для чого живемо?
- Життя в світі чи життя в Христі? Яка різниця?
- Що таке Воскресіння? Що несе для кожного?
Цитати: Мат: 5, 17-20; Рим: 5, 1-11; Рим: 7, 14-24; Гал: 4, 1-11; 5, 1; Кол: 3, 1-4.
По тому проводимо «вільний мікрофон» і презентацію праці груп.
Пояснення що таке “покликання до нового життя”
(перед або після, на вибір, можна продемонструвати відео «Міст»)
Послання Папи Івана Павла II до молоді всього світу
…Життєве покликання можемо розуміти як програму життя, яку творимо у молодості. Однак “покликання” – це щось більше, ніж програма. У цьому разі, коли покликання – це програма, людина сама є її творцем – і це максимально відповідає реальності, у якій живе особа, тобто кожен із вас. Ця програма є покликанням настільки, наскільки до нього залучені різні чинники, що спонукають до чогось. Зазвичай ці чинники утворюють певний порядок цінностей (який називаємо також ієрархією). Із них витворюється привабливий для юного серця ідеал, що прагне свого втілення. У цій ситуації покликання стає програмою, а програма — покликанням. Коли ж, однак, стоїмо перед Христом і наші роздуми про молодість перегукуються з Його розмовою з юнаком, тоді цей взаємозв’язок між програмою життя і життєвим покликанням потребує точнішого визначення. Людина є одночасно творінням та усиновленим у Христі сином Божим, дитиною Бога. А тому коли молода особа запитує «що маю робити?» не тільки себе, але й інших людей, вона сподівається почути гідну відповідь родичів і вихователів, а також Бога Творця і Отця. Вона подає це запитання в тій особливій внутрішній площині, у якій навчилася спілкуватися з Богом, передусім у молитві. Отже, людина запитує в Бога: “Що маю робити? Який Твій план стосовно мого життя? Твій план як Отця і Творця? Яка воля Твоя? Хочу виконати її”. У такому контексті програма життя набуває значення життєвого покликання, тобто того, що покладає на людину Господь. Молода людина, занурюючись у себе і розмовляючи із Христом у молитві, прагне відчитати ту одвічну думку, якою керується Бог, Творець і Отець стосовно неї. Тільки тоді переконується, що завдання, яке визначає Господь, цілковито залежить від його волі, а водночас від низки внутрішніх і зовнішніх обставин. Виходячи з цього, молода особа, юнак чи дівчина, творить свою програму життя, приймає її як покликання, яке посилає Бог. Отже, адресуючи це послання до вас, молодих, я прагну передати вам чудове завдання, яке полягає в тому, аби зуміти відкрити для себе Боже покликання. Воно зворушує. Суть цього завдання у великому внутрішньому починанні, у якому утверджується і зростає ваша людяність. Ви дозріваєте внутрішньо як особистість. Вас починає хвилювати запитання, хто ви є, аби ставати тим, ким маєте стати: для себе — для людей — для Бога. Усвідомлюючи водночас життєве покликання, людина мала б чіткіше бачити зв’язок життєвого покликання і покликання християнського. Варто зазначити, що до Другого Ватиканського Собору поняття “покликання” стосувалося насамперед священства та релігійного життя, так ніби тільки в тих випадках Христос адресував юнакові своє євангельське “Йди за Мною”. Собор розширив це бачення. Священиче і монаше покликання зберегло свій особливий характер і свою значимість як харизмат Тайни релігійного життя. Але водночас Собор дійшов до розуміння загальної участи всіх хрещених у потрійному покликанні (friamunera) Христа — пророчому, священичому і царському; а також зосередив увагу на покликанні до святости. А це, у свою чергу, призвело до того, що кожне життєве покликання — як звичайної людини, і як християнина — почало відповідати євангельському заклику. Христове “іди за Мною” звучить на всіх шляхах, якими йдуть у житті учні та послідовники Божого Відкупителя. Послідовником Ісуса можна ставати по-різному, не тільки несучи слово про есхатологічне царство правди і любови, але також прагнучи змінити сучасну дійсність у дусі Євангелія [60]. Це і стало основою апостольства мирян, яке не можна відділити від сутности християнського покликання. Щоби ваша програма життя відповідала справжній динаміці молодости, мусите врахувати кілька важливих моментів. Необхідно, аби вона, незважаючи на те, яким конкретним “життєвим” змістом наповниться, творилася з позиції слів Христа, мовлених юнакові у Євангелії. Варто вам заново осмислити — і то дуже ґрунтовно — яке значення ви вкладаєте в Тайну Хрещення і Миропомазання, бо в цих двох тайнах зосереджується суть християнського покликання і релігійного життя. Від них дорога провадить до Євхаристії — Тайни, яка охоплює всю повноту святих дарів, зісланих християнинові: усе багатство Церкви концентрується в цій Тайні любови. І далі, що стосується Євхаристії, то маєте глибоко осмислити Тайну Покаяння, якій належить провідна роль у формуванні особистости християнина, особливо якщо надавати цьому вихованню духовного скерування, що стане справжньою школою внутрішнього життя. Говорю про це дуже стисло, хоча кожна з цих Тайн Церкви має свій специфічний зв’язок із молодістю. Сподіваюся, що це стане окремою темою розмови, особливо священиків, які мусять співпрацювати з молоддю. Церква, як навчає Другий Ватиканський Собор, є “ніби тайною, тобто знаком і знаряддям внутрішнього поєднання з Богом і єдности всього людського роду” [61]. Кожне життєве покликання, водночас як покликання християнське, закладено в Тайнах Церкви, тобто формується через Тайни нашої віри. Це вони дають змогу вже замолоду пізнавати наше людське “я” заради спасіння у Господі і Пресвятій Тройці. Це вони дають змогу брати участь у Божому житті, відчуваючи вповні особисте, людське життя. Завдяки цьому наше життя набуває нового виміру, своєї християнської основи: розуміння того, що вимагає від людини Євангеліє, поєднується з усвідомленням безцінних дарів Господа. «Була б ти відала про дар Божий…”, — сказав Христос у розмові з самарянкою
Мета нашого життя
Що дійсно є у житті найважливішим? Хто я? Що чекає на мене після смерті? Це ті питання, які кожен із нас раніше чи пізніше ставить перед собою і намагається знайти на них відповідь. Це питання про мету нашого життя, питання про правду нашого існування. Навіщо я живу, в чому сенс моєї праці, намагання і терпіння, призначення і вмирання…. Якщо бракуватиме нам цих питань, бракуватиме нам і людської гідності. Лише знаходячи відповідь на них, людина стає на шляху до досконалості. Дуже важливо, щоб ці питання завжди стояли перед людиною, доходили до її свідомості, особливо тепер, коли після трагічної долі переслідувань за віру у часи радянської влади багато людей живуть взагалі не маючи жодної мети, втікаючи від життя і не знаючи ким вони є і навіщо живуть. Деякі можливо й не знають навіщо вчаться, працюють, отримують гроші, ставлять перед собою вимоги, зав’язують відносини, задовольняють потреби… Особливо великий сум пробуджує в мені зустріч з молодими людьми, здебільшого інтелігентними та здібними, але без мети і прагнення до життя, надії і віри у світ, який може стати кращим, завдяки і їх зусиллям. Коли ми відкриємо Біблію, то знайдемо такий текст Святого Письма: «Ніхто бо з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо, для Господа живемо, і коли вмираємо, для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо – ми Господні!» (Рим 14, 7-8). Ці чудові слова дають нам відповідь на питання про мету нашого життя. Ані живемо, ані помираємо для себе, бо в протилежному випадку втрачаємо мету нашого життя. Я живу, розумію життя, люблю життя лише тоді, коли я існую для когось, працюю для когось, комусь присвячую себе, для нього терплю, відрікаюся, помираю. Людина стає по справжньому щаслива коли знаходить свою мету, розуміє що має жити для Бога та інших. Якщо ми не приймемо цієї правди, не усвідомимо її, то ніколи не зрозуміємо наших прагнень. Зустрів я колись молодого хлопця, який дуже страждав через відсутність відповіді на питання: навіщо живе. Часом друзі і подруги говорили при ньому, що життя не має сенсу, що воно є безвихідним. “Але чому?”- питав він і все більше прагнув знайти відповідь на це хвилююче його питання. Приходили хвилини, коли він ніби-то погоджувався зі своїми друзями, бо не розумів свого життя. Було воно таким сліпим блуканням: не відомо звідки і не відомо куди… Одного разу одна віруюча людина привела його до пансіонату, де знаходилися люди похилого віку, хворі, самотні… “Там потрібна твоя допомога”,- так сказала йому ця людина. Спочатку він трохи впирався, але врешті погодився допомогти. Раз на тиждень приїжджав щоб мити старців, прибирати їхні кімнати, змінювати пелюшки, пов’язки, часом одягати і вкладати до домовини. Коли через деякий час він знову зустрівся зі мною, то з радістю вигукнув: “Я все зрозумів, я тепер знаю що життя має сенс! ” Відповідь на питання про мету життя людини не існує поза Ісусом Христом. Лише Ісус Христос може гарантувати майбутнє кожній людині. Він промовив до людей усіх століть: «Я дорога, правда і життя» (Ів 14,6). Тільки Ісус Христос є в центрі мети, до якої покликаний кожен з нас. Він для цього і прийшов у цей світ, і Він – Божий Син – став одним із нас. Працював людськими руками, міркував людським розумом, діяв волею людини, любив серцем людини, щоб показати нам, людям, мету нашого призначення – показати до чого ми покликані, що живемо, щоб бути разом з Богом, щоб вірити у Нього. Віра – це дар, який не лише показує людині любов Бога і силу цієї любові, але який також вимагає відповіді. Віра – це перша мета людини. Віруючи, людина яка створена за образом і подобою Творця стає ще більше досконалою. Віра – це покликання до діалогу з Богом, до життя з ним, покликання до спасіння. Виконуючи це своє життєве покликання людина не лише реалізує Божі плани, але також реалізує і удосконалює саму себе, розвиває свої здібності, використовує свої можливості, стає 3 істиною людиною. Бог бажає щоб дорослі, молодь і діти захоплювались своїм життям з вірою, щоб розуміли, що воно є даром, наслідком Божої самовідданої любові. Неможливо знайти відповіді на питання, які ставить нам життя і бути досконалими людьми без розуміння того, що Бог, створюючи людину, приготував для неї дуже конкретне місце в світі, якого ніхто не спроможний зайняти і конкретне завдання, яке лише ця людина, а не хтось інший повинна виконати.
о. Павло Вишковський
Домашнє завдання
Провести , за можливості, в креативний спосіб, святкування свята Воскресіння Христового, залучаючи дітей молодь, їхніх батьків та старші покоління, висвітлюючи справжню традицію Великодня в Україні.
Молитва
Молитва починається читанням Святого Письма – послання св. Павла до Колосян: 2, 12-15.
…Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив.І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті,роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!
Після читання залишаємо кілька хвилин тиші, а потім молимось одну десятку вервиці, світлого таїнства в наміренні миру, і закінчуємо піснею та благословенням отця.
Ну а зараз чай та щось смачненьке
