10 тез владики Венедикта про святість, владу і те, як писати добре

Нещодавно в світ вийшла книга владики Венедикта “Роздуми до літургійних читань Євангелія” – короткі міркування про Євангеліє на кожен день. З цієї нагоди Владика зустрівся з львів’янами і розповів детальніше про свою першу друковану працю. Також він поділився роздумами про Бога, наших ближніх і те, як стати святими.

1. Ми сприймаємо наше життя, навіть наше падіння як щось ненормальне. Чули про життя Августина? У свої 17 років він жив дуже “безгрішним” життям. Марія Єгипетська, блудниця – взірець покаяння у Східній Церкві. Ми хочемо немовби стерильно прожити життя. В основі своїх падінь, недоліків маємо про себе певне стереотипне бачення: ми бачимо себе через призму своїх падінь. І навіть коли каємося, нам не віриться, що можемо змінитися. Але феномен сповіді: які би гріхи не зробили – Бог прощає. Бог вірить у нас.

2. Ми так гарно кажемо: розбійник покаявся на хресті. Я не знаю, яким було життя розбійників, хіба Господь покаже мені у вічності. Але на моє переконання, цей розбійник не був тим, хто каявся в останню мить. Чому тоді не розкаявся другий? На мій погляд, цей перший розбійник вставав і падав, вставав і падав – і там, на хресті, він піднявся востаннє. Другий не зміг встати, бо він жив грішно. Не треба боятися своїх падінь. Може, Бог допустив мені таку пристрасть, такий недолік. Але я маю бути витривалим у вірі.

3. Алкоголік хоче випити – вип’є. Коли злодій хоче вкрасти – вкраде. Наркоман хоче вколотися – вколеться. Усі вони – хочуть. І досягають свого. В одного зі сподвижників питають, чого немає тепер святих. Бо ніхто не хоче! Якщо ми хочемо – Бог дасть відповідну книжку, відповідну проповідь, відповідну думку.

4. Кожна людина має якусь місію. Як у лікуванні: деколи воно буває приємне, а часом і неприємне. Дехто має завдання робити мені “укольчики”, дехто має завдання трохи обливати мене “грязями”. Дуже важливо побачити за цією людиною Бога. І мені Бог також дає можливість цій людині допомогти. Не лише фінансово, бо часто це немов відкупитися: деколи з тією людиною треба просто побути.

5. Йоан Золотоустий каже, що немає ні багатих, ні бідних, – є ті, яким Бог дав можливості, та інші, які потребують. Я – лише завідувач тих дібр: Бог міг мені їх і не дати. Можемо назвати купу ситуацій, чому я став багатим, бізнесменом, мільйонером… Але поруч є особи, можливо, й мудріші. Чомусь Бог дав це мені – щоби я вміло управляв. Всі знають про десятину? Скажіть у храмі, що треба давати десятину – відразу буде бум всієї Греко-Католицької Церкви. Але це не питання десятини Богові: воно не є твоїм. Бог тобі дав, а міг би й не дати – знання, розум, можливості, владу… І тоді стає зрозумілим вислів про Папу: “слуга слуг Божих”. Чим більше маєш влади, тим більше можеш послужити. Не треба боятися влади, не треба боятися займати якесь становище – бо ти можеш зробити багато добра.

6. Ми завжди дивимося на світ суб’єктивно, кожен зі своєї дзвіниці. Кут бачення залежить від місця сидіння. Усі ми є в полоні свого суб’єктивізму. І кожна нова книжка, кожна інша думка показує щось інше, збагачує тебе. Як кожна людина є зустріччю, так і прочитане збагачує – ти зустрічаєшся з чиїмось досвідом.

7. Бог особливо промовляє через Святе Писання. Щоби Його почути, треба почати читати – крок за кроком. Феномен: ти можеш читати Євангеліє хоч сто разів, і Бог по-новому до тебе промовить. Бог промовляє – це перше, а друге – ти сам духовно зростаєш, змінюєшся і тому стаєш готовий почути певні речі.

8. Я певний того, що в кожному з вас дрімає той, який може щось викласти. Кожен з нас має якийсь досвід, але ми боїмося, що нас скритикують… Маю тепер одне хобі: я багатьох людей заохочую щось писати. Маю дуже багато знайомих людей, не лише священиків, а й світських осіб, які можуть щось таке зробити. Зичу вам, з одного боку, жити тим Словом Божим, щоби воно втілювалося в нашому житті, з іншого боку – пробувати щось робити… Один з моїх знайомих приятелів-монахів з Польщі казав: в історії залишилося те, що було написано. Якщо не будемо писати ми – за нас напишуть.

9. Можу вам з певністю сказати, що у кожне слово, яке тут є [у книзі “Роздуми до літургійних читань Євангелія” – ред.], я вірую. Я не писав, щоби написати. Серед священиків побутує такий вислів: якщо твоя проповідь не промовила тобі – вона нікому не промовила.

10. Хтось може писати наскоком. Я зустрічав людей, які відразу пишуть на чистовик. Я так не пишу: можу написати раз, другий… Деколи в мене з’являється якась думка – з сучасною технікою можна одразу записати що завгодно, а потім переписати вдома. Тому я казав би збирати думки – це перше. Друге – виділити для того час. Бо ми ліниві. Не думайте, що прийде натхнення. В сучасному світі ми часом не знайдемо, де можна віддалитися, впорядкувати свої думки. У тому русі мусиш призупинитися. Навіть коли говоримо про Слово Боже: мусиш зупинитися, щоби його почути. Ти не можеш народити чогось, коли сам того не зачав. Ти не можеш сказати те Слово Боже, коли сам його не досвідчив. Тому потрібно на це вільного часу, спокійного, відведеного часу. І я казав би не боятися писати, а потім поправляти і поправляти… Головне – забажати й відважитися це передати.

Занотувала Катя Судин

Фото: о. Андрій Лукачик, facebook.com; о. Степан Сус, facebook.com