Віра і вірування, Церква і магія

Читай також

  • Кілька порад щодо молитви від о. Юстина Бойка
  • Що спільного між усікновенням голови Івана Христителя та кавунами, помідорами і капустою?
  • Молитва. Як добрими намірами не нашкодити
    • Оціни

          Віра і вірування, Церква і магія

          Мабуть, кожному доводилося отримувати поштою чи в приватних повідомленнях „листи щастя“. Та й, зрештою, думаю, нема людини, яка б не чула про „чудодійний“ спосіб — поставити свічки в трьох, дев’яти чи дванадцяти церквах за успішне вирішення якоїсь важливої справи. У повсякденні чимало наших друзів, знайомих, рідних, а часом і ми віримо в якісь знаки. І часто вони тісно пов’язані з нашими релігійними віруваннями.

          Про те, чим це небезпечно розповів очільник Центру студентського капеланства отець Юрій Остапюк:

          — Насправді все дуже просто: люди шукають чудес. Ми хочемо бути з гарним настроєм, щасливі, забезпечені, щоб усе було добре і часто мимовільно шукаємо певний предмет, через який будемо успішні чи зможемо пояснити причину невдач. Люди шукають містичні речі замість того, щоб реально щось робити. Часто носять якісь „щасливі“ підвіски, сережки, одяг… Це схоже на магію.

          З погляду релігії віра в забобони засуджується. Бо треба пам’ятати, якщо ми християни, то Церква і перша заповідь Божа — „Нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене“ — повинні бути авторитетом, а єдиною істиною, щастям, мірилом усіх здобутків — Бог, а не червона ниточка на зап’ясті чи ще щось.

          Проблема в тому, що не всі люди, які ходять щонеділі до церкви, мають тверду віру. Можливо, у Львові не так помітно, та в менших середовищах, якщо не пішов до церкви, то на тебе вже „криво дивляться“, тож простіше піти перемучитися годину-дві, але ніхто не буде дорікати. У Львові чимало приходять із певних обов’язків, бо так виховані, щоб було щастя. Дуже часто люди вбачають у Церкві якусь магію. Думають, що як підуть до храму, то Бог допоможе, якщо не підуть, то не допоможе. Буває, що ставлять певну кількість свічок за якусь справу, бо як не поставлять, то задум не здійсниться.

          Пригадую. якось по храмі Петра і Павла „ходила“ така „цікава“ карточка з молитвою, де було зазначено, що хто помолиться 25 разів цю молитву і передасть її комусь іншому, то буде щасливий і зробить когось щасливим. Ніби задум, на перший погляд, гарний, бо й сам помолишся і ще когось спонукнеш помолитися, але, якщо замислитися, то й тут люди шукають чари. А якщо 26 разів помолюся, то що трапиться? На жаль, багато хто часто не до кінця розуміє суть християнства і сприймає, що Бог діє за принципом автомату — даємо 5 копійок, нам видає пляшку води, не даємо — не буде води.

          У таких випадках нема живого спілкування з Богом. Важливо приходити в храм, вірю в Нього і Він є основою мого життя. І чи з тої ноги встав чи не з тої, чи хороший настрій чи ні, чи є труднощі чи радощі — це все виношу з Богом. Можна не ставити свічки чи автоматом промовляти по кілька разів молитви, але спілкуватися з Богом як із особою — це важливо. Запитувати себе, чому є ті чи інші проблеми і просити у Бога мудрості, щоб правильно їх вирішити, і Він обов’язково поведе.

          Серед моїх знайомих є багато тих, які щонеділі ходять до церкви, але вірять, що машину спереду не можна обходити, бо буде нещастя, через поріг не можна щось передавати і т. д. Один знайомий, проїжджаючи певний кілометраж на авто, мусить поцілувати хрестик на вервиці. Коли запитав його, для чого це робиш, то відповів — так треба. Але насправді є різниця: роблю, бо так треба чи з поваги до Бога.

          Люди багато фантазують. Смішно чути, коли християни говорять, що не можна дарувати ікону, бо це поганий знак. Насправді ікона дуже добра для молитви, для роздумування над життям.

          Через свої страхи люди починають вірити в якісь предмети чи явища. Але Бог не є страх. Наші стосунки мають будуватися не на страху, а на довірі.

          Якщо людина створює собі якісь магічні схеми і вірить у це, то й психологічно себе налаштовує, вбачаючи у будь-якій невдачі якісь знаки. Але в такому разі, де довіра до Бога? Якщо я йду, а котик перебіг мені дорогу, і я вірю, що трапиться щось зле, то це буде мене пригнічувати, створить психологічний стан, що має трапитися щось погане.

          Нам не подобається страждати, ми готові на все, щоб бути щасливими, але не розуміємо, що не досягнемо щастя, якщо не поборемося. Ми хочемо, щоб усе було ідеально, але якщо будемо „трутнями“, то не зможемо пізнати щастя. Кожна Божа заповідь має все, щоб зробити люди- ну щасливою, треба лише дотримуватися їх.

          Наталія ПАВЛИШИН

          Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

          Читай також

        • Кілька порад щодо молитви від о. Юстина Бойка
        • Що спільного між усікновенням голови Івана Христителя та кавунами, помідорами і капустою?
        • Молитва. Як добрими намірами не нашкодити
          • Оціни

               

               

              Підпишись на новини

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"

              Коментарі

              • Наталя    25.07.2017 о 13:58

                0

                0

                Мені цікава Ваша думка про дев’ятниці.

                • 1

                  0

                  Оскільки отець Юрко активно проводить літо і не зможе швидко відповісти, то спробую я. Дев’ятниця – це чудовий спосіб молитви, який варто і потрібно практикувати. Але, існує небезпека думати, що така молитва “краще переконує” Бога. Не думаю. Розбійник на хресті з глибини свого серця промовив кілька слів, і був вислуханий. Постійність і сталість у молитві – це те, чого від нас очікує Господь, але значно більше потребуємо ми. Певні зобов’язання чи правила допомагають нам долати свою лінь, небажання чи інші “переконливі” виправдання щоб відкласти свою зустріч з Творцем. Але, є ще один нюанс. Якою б молитва не була постійною, витривалою, довгою, потрібно також прагнути, щоб вона була щирою, щоб не перетворилась на механічне бубоніння, чи обов’язкову і нецікаву участь у Літургії. Найважливіше, чого від нас очікує Господь – це щира любов, яка спонукає нас стати до молитви, прийти на Літургію, прийняти Святі Таїнства, чи робити інші вчинки.

              Напиши відгук