По дорозі до Бога: поради афонського старця

Читай також

  • 10 порад, щоб було добре разом
  • Рецепт успішних стосунків від пари, яка 50 років разом
  • Чому тести у Facebook не завжди безпечні?
    • Оціни

      10
      0
          По дорозі до Бога: поради афонського старця

          Яким щораз технологічнішим не ставав би наш світ, те, що найбільше потрібне людині, незмінне: любов, прагнення Бога і віднайденні свого шляху. Неймовірно проникливими порадами афонського старця ДивенСвіт хоче поділитись із Вами.

          Люди самі будують собі кордони життя, свторюючи межі, до яких прив’язались, і не бажаючи виходити за них.

          Життя – це підручник, який закривається з останнім подихом.

          Тільки коли зможеш позбутись від спогадів – почнеш жити новим життям.

          Людина – це втілення Божої мрії.

          На що витратиш свій час – те і буде сенсом твого життя

          Живе лише той, хто постійно себе перебудовує. 

          Той, хто думає, що чогось досяг на духовному шляху, помиляється: він зупинився і пішов назад.

          Якщо зло перемагає нас, коли ми цього не хочемо, то стаємо сильніші.

          Якщо хочеш пізнати людину, то дивися на те, що вона таке, а не хто вона така.

          Здобудеш тишу серця – матимеш тишу вічності.

          Все, чим живеш тут і зараз – не твоє. Твоє – це те, що ти зміг змінити в собі.

          Рятувати себе треба щодня.

          Люди – це вікна, через які ми можемо бачити Бога.

          Якщо ти хочеш побачити своє майбутнє – зумій побачити своє сьогодні, бо майбутнє – це перехід і з одного дійсного до іншого.

          Йди за Богом, і твоє життя влаштується. Почнеш влаштовувати життя – зруйнуєш.

          Кожен обирає заради чого жити: чи для того, щоб стати добривом, чи стати світильником добра.

          Якщо зможеш жити, не опускаючи ані хвилі – дійсно житимеш.

          Любов – це небесне світло у чистій душі.

          Для того, хто любить Бога, життя стає вічністю.

          Звичайні люди люблять звичайного Бога, але незвичайний Бог любить незвичайних людей.

          Всесвіт не потребує людини, але Бога, який живе у ній.

          Якщо любиш Бога – терпи все, коли терпиш все – розумієш, що означає любити Бога. Бо Царство Небесне береться силою.

           

          Підготувала Тетяна Трачук

          За матеріалами: youtube

          Фото: athosweblog

          Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

          Читай також

        • 10 порад, щоб було добре разом
        • Рецепт успішних стосунків від пари, яка 50 років разом
        • Чому тести у Facebook не завжди безпечні?
          • Оціни

            10
            0

               

               

              Підпишись на новини

              Про автора

              Тетяна Трачук
              Учасник команди ДивенСвіт:)

              Коментарі

              • Ігор Шевчук, поет КО НСПУ    28.10.2017 о 15:08

                0

                0

                Якщо любиш Бога – терпи все, коли терпиш все – розумієш, що означає любити Бога. Бо Царство Небесне береться силою.

                Самозречення в любові

                1

                Любов оспівуєм
                Любов! –
                співуча благове́рша…
                і – благорі́ка…
                благочинність перша

                навіщо Бог
                мене в поезію змолов? –
                а щоб ви знали
                що таке любов…

                любов –
                і королі
                носами тягнуть запах
                із землі…

                Любов! – вистрибнуть серце хоче
                із грудей.
                Любов – з Божих донесень,
                Вона – це слід, потрібний для людей
                й межи людей…

                Хто падає,
                а хто встає
                а хто вже благочинно йде!
                По цей Христа – по тей мов цвяхами
                прибили день!
                Співучіш благоверш!
                Щось більш!
                Любов не оспіва лиш пень.

                2

                …Любов співа!!
                Любові не сприйме лиш пень.
                Всезашнуро́ваність…
                В костюмі холодець.
                Он – він, якраз,
                межи двома цими хрестами йде…
                Заплач – й не плач, дорослеє маля! –
                Любов до Бога нахиля…

                На вічній скелі
                непорушная Жона.
                Видих.
                І Видих…
                Й вдих!
                Яка натхненниця Вона!

                І руку серця
                Бог здійме
                перед Собою:
                й своїх служивих,
                і моря-поля, і все –
                гана́ючи, що цього разу не святою –
                жахливого Художника рукою,
                своєобразно чистою рукою! –
                пійме – пред очі вознесе:
                я думаю, що Він злегенька струсне –
                й потрясе…
                над прірвою, богонеє́млючи-людсько́ю!

                І прямо з храмів
                випадуть всі клерки,
                і вискочать льодносердечні
                недовірки, –
                ганебні в Бозі! Льодохід!
                Якби Бог не тримав –
                То я б вас потрусив як слід!!

                На вічній скелі
                незворушная Сонце–Жона.
                Видих.
                І видих…
                Й вдих!
                Непереможно сяюча Вона.
                Царськи всеясна!

                О любове!
                І ти – співучіш благоверші,
                все більш!
                Й сміліш!
                І – вічний День!
                Як нині я –
                Тебе у восьмий день
                й твою Любов
                не оспіва лиш пень!

                Бо сьомий день коло заве́ршить.

                Даремні виявляться краби і корали.
                Даремно ви! –
                даремно ви зі мною не злітали
                перед Творящії Вседухом очі!
                Даремно йшли в отроковицях,
                в отрока́х…
                на устах мід – на серці лід…
                Даремно я не протрусив як слід!!..

                Даремно ви стількох попхнули,
                відштовхнули – в стільки бід,
                бо я вас ніжно доторкав,
                Бог годував: в чистих Художника руках!..
                Даремні земнороднії хорали…
                Без паростів у Небо всі,
                у всіх наступних тих віках.
                Кого і що? це серцем доторкали
                в даремніїх своїх роках?

                Нецільні, половинчасті,
                в корупції душі!
                В яких бо грошах? –
                У віках пишіть!

                02.12.2006

              Напиши відгук