Влада – це лише квінтесенція того, що є в народі, – звернення Ініціативи “Першого грудня”

Читай також

  • Любомир Гузар: якою я бачу майбутню Україну?
    • Оціни

      0
      0
          Влада – це лише квінтесенція того, що є в народі, – звернення Ініціативи “Першого грудня”

          Це звернення Групи – перше після відходу у вічність Блаженнішого Любомира Гузара. ДивенСвіт вибрав для тебе найцікавіші цитати

          В нас усе ще діє квазірадянське уявлення, що керівництво держави – це щось окреме, самодостатнє, ніяк не залежне від народу. Треба визнати, що й саме керівництво часом так думає.

          Правляча когорта – це лише квінтесенція того, що є в народі. Якщо в народі домінують рабські й патерналістські інстинкти – ним керуватимуть диктатори. Якщо народ тямить свою гідність і готовий брати на себе відповідальність – ним керуватимуть зразкові демократи. Вибір варіанту для України насправді за нами.

          Від держави залежить багато – але все ж менше, ніж у нас прийнято вважати.

          Ланцюжок суспільної деградації очевидний і розгортався на наших очах уже не раз: (1) ми, члени цього суспільства, втрачаємо віру в силу добра, а тому ідемо на компромісний торг зі злом; (2) помітивши, як хтось торгує правдою, ми втрачаємо довіру до людини; (3) не довіряючи людям, ми втрачаємо спроможність бути у солідарності з іншими і легко входимо в конфлікти; (4) втративши єдність, ми не лише не можемо змінити суспільство, а й стаємо легкою здобиччю консолідованого ворога.

          Навіть стримані європейські дипломати стурбовано остерігають нас. Узяти хоча б гранично відверте попередження Дональда Туска, голови Європейської Ради: «Сьогодні я чітко бачу, що зовнішньому ворогові вас не здолати. Ви занадто сильні. Але ви можете зазнати поразки від самих себе.

          Ген, що відповідає за схильність до поділів і ворогування, справді є активною частиною нашого національного генома…Чи зуміємо ми заблокувати цей ген сьогодні, щоб не плакати вкотре над утраченими шансами згодом?

          Спитаймо себе щиро: чи справді пересічні люди хочуть реформ? Чи ж не бачимо ми, який шалений спротив чиниться їм у народі? …На кожному кроці натикаєшся на непробивну логіку: «Хай міняються вони, а я радше збережу те, що маю».

          Перехід від цінностей виживання до цінностей самореалізації відбудеться лише тоді, коли люди відчують реальність і доступність альтернативи…  Як тільки достатня кількість людей відчує, що інший шлях є для них навіть успішнішим, тоді реформи самі підуть швидше.

          У нинішній Україні є чимало ініціативних людей, які вже створили власні успішні проекти і зовсім не потребують патерналістської чи корупційної залежності, щоб вижити. Чого бракує – це взаємної солідарності.

          «Вирости у свободі» означає розуміти те, що здійснення кожної великої справи передбачає низку маленьких кроків, і всіх їх треба пройти.

          Той, хто зростає у свободі, не лише вміє вигравати, а й вчиться програвати, прагнучи вдосконалити свої аргументи, а не встромити ніж у ненависного переможця. Він ніколи не почуватиметься «маленькою людиною», бо інакше й держава ніколи не вийде зі своїх пелюшок.

          Народ, що зростає у свободі, набуває високої політичної культури і чітко бачить свою мету. Кожен, хто хоче досвідчити і одне, і друге на керівних верхах, повинен утвердити їх у своєму житті.

          Це звернення Групи – перше після відходу у вічність Блаженнішого Любомира Гузара. Він був становим хребтом Ініціативи «Перше грудня», її духовним орієнтиром, – як і світлої пам’яті Євген Сверстюк та Богдан Гаврилишин. Ці люди були джерелом натхнення для всього нашого народу, і ми просимо Бога воздати їм сторицею за їхню з честю виконану місію. Так, ми всі розуміємо: нам їх бракуватиме. Проте, поряд із тим, ми закликаємо всіх в українському суспільстві підняти естафетні палички, які випали з їхніх рук. Адже головне мотто нашої Групи – «піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю» – залишається актуальним і сьогодні.

          Повний текст звернення читайте на сайті Групи «Першого грудня».

          Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

          Читай також

        • Любомир Гузар: якою я бачу майбутню Україну?
          • Оціни

            0
            0

               

               

              Підпишись на новини

              Коментарі

              • Ігор Шевчук, КО НСПУ    06.10.2017 о 19:00

                0

                0

                Вода воцерковлених

                Вода – пам’ять і нерви душі Землі
                як це і відомо… та невідомо, що вже
                майже нема керівників держав:
                некомпетентність, психологічна
                провінційність, засліпленість
                ума: ум не в Небі; клоуни і пошляки.
                Не бачать цього нехристияни… і –
                «теплохладні, номінальні»…

                1

                Христос і земля моя –
                й вселенна благословенная!
                Проведіть «визначних»,
                проведіте відомих –
                на поля і в ліси,
                й де родились,– до рідного дому…
                Та й зловіть – напоїть їх живою водою!
                будуть геть вириватись, в біді,
                Напоїть всіх Христом –
                Він зновив сюю воду
                й златою
                ум підвів, –
                й що побачать тоді?

                Що Ісус і земля чия –
                і вселенна благословенная…
                Половіть жорстких німців,
                бо будуть брикатись,
                і крутитимуть біля скронь…
                що – ліси і поет…
                а вони не безумні,
                мозково-дресированенькі…
                ще й пихатії…
                та метро –
                це дорога у Небо…
                й механічний є лет…

                Так? Ісус і Огень Благодатний і вода
                нова? то чиї і чия?
                і вселенна благословенна? А?
                ja? ja.
                А піднята земля над собою:
                земля нова моя! –
                ja? ja –
                І вселенна благословенная!!

                О, Владичице Світу, відкрий мені рот…
                Заговорю їм серцем, до води й дичини!
                Що «вершина шляхів Божих є бегемот»;
                Глибина, що у Тройці –
                лісова полуниця
                Хмельниччини!

                Живий я! скачуть вгору пупками –
                приорані,
                Мов від лемішів – кури!
                нехай в безум небесний поета прийдуть
                процерковлені, Духосвячені і про-Ігорені:
                не брешу – Все впаде,
                Нові небо і земля не впадуть.

                Скоро – небо де?
                скоро – вода де?
                де наші корені!
                Інакше куцими
                крутити вам біля скронь
                впадуть –
                з журбою дивлячись
                на радісно воцерковлених!
                Амінь.

                2

                І що це? що до ранішніх криниць –
                Бджола,
                і ще бджола,
                і ще бджола…
                Принесли відсвіт до цямрин –
                аж блискавиць…
                трудів і жару,
                й дрожі тягот
                медодня

                що я так серцем нести
                перейняв –
                й так –
                до дня виліту – з води –
                Петра й Павла…

                Ніщо велике
                в світі впалім не звучить…
                Ніщо величне, що Любов з Небес дала…
                Унеможливлені
                здє
                геніальні
                і безсмертнії діла!!..

                Їх душа Божа найпослідущим
                як придала,
                чи роздала.
                Хвала!
                Хвала!
                всім найпослідущим хвала…
                Христос і земля моя
                і благословенна Уселенная!

                Хвала!
                це найстрашніше для людської ліні
                й всього зла:
                сама природа Божа оддала
                мені язик і – во язики!
                Богопокірная! медом пролитому! –
                недиким!
                Божим.
                Син – Бог воістину Великий!!
                Хвала цим –
                внємлющим громадою з язиків!..
                Не знаєте! покірних Богу!..
                І що, як непокірний, з цього…

                29–30.06.2008

              Напиши відгук