Послання до Римлян 10, 1-10.
1. Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. 2. Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона нерозважна. 3. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. 4. Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує.
5. Мойсей про праведність, що від закону, пише: той, хто його виконує, буде ним жити. 6. Справедливість же, що від віри, так говорить: не кажи у твоїм серці: хто зійде на небо?, тобто Христа звести додолу, 7. або: хто зійде в безодню?, тобто щоб вивести Христа з мертвих. 8. Що, отже, вона каже?
Близько тебе слово:
в твоїх устах і в твоїм серці,
тобто слово віри, що ми проповідуємо. 9. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.
Євангеліє від Матея 8, 28 – 9, 1.
28. Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І стали кричати:
– Що нам і тобі, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?
30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його:
– Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.
32. – Ідіть! – сказав їм.
І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих. 34. І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.
1. Сівши у човен, він переплив і прибув у своє місто.
Рм. 10, 1–10. «Моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися»
Є особи, які дорогі нашому серцю, ми за них турбуємось, дбаємо, переживаємо, щоб вони були щасливі, здорові, що б все добре у них було в житті. Але життя, яким би воно не було – чи більше труднощів, чи менше, чи більше вигод, чи менше – воно закінчиться, і перед нами буде вічність. Тому в житті важливо найперше дбати про освячення і спасення наше як і кожної людини.
На силу ми не можемо когось спасати і освячувати. Але важливий для нас є інструмент, на який вказує апостол і чим можемо допомогти для них, це – молитва. Маємо пам’ятати в молитві тих людей, яких Бог поставив на нашій життєвій дорозі, взивати до Господа, щоб вони провадили життя досконале, щоб вони ішли дорогою спасення.
Мт. 8, 28 – 9, 1. «І почали кричати: ”Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”»
Христос ходив Гадаринським краєм і не звертався ні до кого, хто не потребував Його. А тут двоє біснуватих самі дають про себе знати, самі виявляють себе і свій стан. Це показує дуже надважливу річ для кожного з нас. Христос був Богом, отже, був святим. І ця Його святість не давала злим духам почуватися комфортно, тому вони виявляли себе.
Так само і в нашому житті: що більше будемо прямувати до досконалості і ставати святими, то більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Дуже і дуже важливою є праця над собою, переміна себе, зростання в досконалості, у святості. Коли ми самі змінимось, то тоді ми навіть мимоволі будемо навертати, преображувати, зцілювати інших навколо себе. Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу!
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
