Послання до Євреїв 12, 28 – 13, 8.
28. Браття, приймаючи непохитне царство, зберігаймо благодать і в ній служімо до вподоби Богові з побожністю і страхом. 29. Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.
1. Братня любов нехай між вами буде. 2. Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи того, ангелів були прийняли в гості. 3. Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, бо й ви самі в тілі. 4. Подружжя хай у всіх буде в пошані, і ложе їх хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5. У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо він сам говорив: я тебе не зоставлю, я тебе не покину, 6. тому ми сміло можемо сказати:
Господь – мій помічник;
я не боюся.
Що може мені зробити людина?
7. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Євангеліє від Івана 11, 1-45.
1. В той час був один недужий, Лазар, з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія, якої брат Лазар був хворий, була та, що миром була помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Послали сестри до нього сказати йому: «Господи, ось той, що ти любиш, хворує». 4. Почувши те, Ісус мовив:
– Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.
5. Любив же Ісус Марту, і її сестру, і Лазара. 6. І як почув, що цей хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де пробував. 7. По тому мовив до учнів:
– Ходімо знову в Юдею.
8. Учні йому казали:
– Учителю, оце недавно юдеї тебе хотіли каменувати, і ти знов туди йдеш?
9. Відповів Ісус:
– Чи не дванадцять годин у дні ? Коли хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло світу цього. 10. Коли ж хто ходить уночі, спотикається, бо в ньому нема світла.
11. Сказавши це, мовив до них:
– Лазар, наш приятель, спить; але я піду збуджу його.
12. Учні йому кажуть:
– Господи, коли спить, видужає.
13. Ісус говорив про його смерть; вони ж гадали, що він говорив про спочинок у сні. 14. Тоді Ісус каже їм одверто:
– Лазар помер, 15. і я за вас радію, що мене там не було, щоб ви увірували. Та ходім до нього.
16. Тоді Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів:
– Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.
17. Прибувши, Ісус застав його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв зійшлось до Марти та Марії, щоб їх розважити по братові. 20. Марта, почувши, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Заговорила Марта до Ісуса:
– Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би! 22. Та й тепер знаю, що все, що ти попросиш у Бога, Бог дасть тобі.
23. Ісус їй каже:
– Твій брат воскресне.
24. Каже до нього Марта:
– Знаю, що воскресне у воскресіння в останній день.
25. Ісус відповів їй:
– Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть коли помре – житиме. 26. Кожен, хто живе й вірує в мене не помре повіки. Віриш тому?
27. Каже йому:
– Так, Господи, вірую, що ти – Христос, Син Божий, який гряде у світ цей.
28. Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію й каже пошепки:
– Прийшов Учитель і тебе кличе.
29. Як тільки вона те почула, встала хутко і пішла до нього. 30. Ісус ще не ввійшов був у село; він був на тому місці, де його зустріла Марта. 31. Юдеї, що були з нею в хаті та її розважали, побачивши, що Марія встала хутко й вийшла, пішли за нею, бо думали, що вона йде до гробу, щоб там плакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус і, побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому:
– Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би!
33. Побачивши Ісус, що вона плаче і що юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і, зворушений 34. спитав:
– Де ви його поклали?
Кажуть йому:
– Іди, Господи, і подивись.
35. Заплакав Ісус. 36. Тоді юдеї стали казати:
– Бач, як він його любив!
37. А деякі з них мовили:
– Чи цей, що зробив зрячими сліпого очі, не міг так учинити, щоб і той не помер?
38. Ісус знову розжалобився й пішов до гробу. Була то печера, і на вході був камінь. 39. Ісус сказав:
– Відкотіть камінь. Марта, сестра померлого, каже йому:
– Господи, вже чути, бо четвертий день уже.
40. Озвався Ісус:
– Хіба я не казав тобі, що як увіруєш, побачиш славу Божу?
41. І відкотили камінь. Ісус звів очі вгору й мовив:
– Отче, дякую тобі, що вислухав єси мене. 42. Я знаю, що ти завжди мене вислухуєш, але задля людей, що стоять навколо, сказав я, щоб вони увірували, що ти мене послав.
43. Промовивши те, скликнув на ввесь голос:
– Лазаре, вийди сюди!
44. І мертвий вийшов з обв’язаними крайкою руками й ногами, та з лицем обмотаним хусткою. І сказав їм Ісус:
– Розв’яжіть його і пустіть, нехай іде.
45. Бачачи, що зробив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Заплакав Ісус. Тоді юдеї стали казати: Бач, як він його любив!
Іноді, коли нас спіткає якесь горе, здається, що Бог мовчить. Що Йому там на небесах до наших втрат?
Однак історія про Лазаря, одна з чи не найбільш трепетних у Новому Завіті, відкриває нам Ісуса-людину. Тут, на землі, Він все відчував, що ми відчуваємо впродовж життя. І коли дізнався про втрату свого друга – заплакав. Бог заплакав!
Чудо воскресіння Лазаря було провісником воскресіння Христа, а над цим всім – влада Любові. Лише справжня Любов -Бог здатна воскресити кожного, хто вірить.
Христос плаче кожного разу, коли бачить смерть кожного з нас через гріх. Бо кожен з нас – любий друг Ісуса. Дозвольмо Йому воскресити себе, щоб через страждання і смерть прийняти Воскреслого!
