Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 6, 12-20.
12. Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. 13. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. 15. Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! 16. Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. 17. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. 18. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла.
19. Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. 20. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.
__________
Євангеліє від Луки 15, 11-32.
11. Сказав Господь притчу оцю:
– В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові:
– Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає.
Батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. 14. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. 15. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. 17. Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. 19. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів.
20. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його. 21. Син сказав до нього:
– Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
22. Батько ж кликнув до своїх слуг:
– Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. 23. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись.
25. Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке. 27. Той сказав йому:
– Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим.
28. Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити. 29. Той же озвавсь до батька:
– Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.
31. Батько ж сказав до нього:
– Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.
__________
Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною.
Чи не раз таке з нами буває, зо ми ставимо собі якусь чудову ціль, яка приведе нас до нашої мрії. І щойно ми вирішуємо попрацювати над нею – нас починає щось відволікати. Щось наче не менш чудове й нагальне, щось приємне, щось таке, що переконує нас: розслабся, побудь собою, дай собі волю, ти ж хочеш (з’їсти оту смачненьку цукерку, подивитися чергове смішне відео, покурити, випити, завести незобов’язуючі стосунки). І що виходить в результаті? Ми “трооошки” порушуємо наші власні цінності і зобов’язання. Трошки відхиляємося від мети. І від того наче стаємо вільнішими, бо щасливішими. Але чи надовго?
Дуже тонка межа буває в того, що нам корисно. Але її завжди можна провести, керуючись нашим сумлінням. І якщо ми бачимо, що нас до чогось тягне, але вчасно згадуємо, що це наше узалежнення не приносило нам щастя вже не раз – то вчасно зупинимося і отоді зможемо потрохи ставати собою, бо вільними. А від того – дійсно щасливими.
“Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає”. Батько розділив між ними свій маєток.
Батько виховав своїх синів, виховав наче добре. Дав їм все, що зумів. І коли вони подорослішали – почав ставитися до них, як до дорослих. Дав їм свободу діяти.
Якби батько почав ображатися на свого сина, що той “ділить спадщину” зарано, при живому батькові – що б це дало? Якби він почав вмовляти свою дитину залишитися, обіцяючи їй інші перспективи – що б це дало? Чи так би було краще?
Батько просто відпустив сина, даючи йому можливість самому пройти цей шлях і або повернутися, або ні. Так, це був величезний ризик. Але тільки так син міг побачити життя, себе у цьому житті й зрозуміти, що він втрачає.
Чому ми у 30 з гаком років розуміємо, що “мама була права”? Саме тому, що ми не послухали маму і пройшли свій шлях. Саме тому, що мама дала нам можливість обирати, куди йти. І саме тому ми врешті захотіли повернутися додому.
