Діяння Апостолів 20, 16-18; 28-36.
16. В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:
28. Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.
32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого.
34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя давати, ніж брати».
36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними став молитися.
Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 1, 18 – 2, 2.
18. Браття, слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19. Писано бо:
Знищу мудрість мудрих,
і розум розумних зведу нінащо.
20. Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21. А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові угодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, 23. ми проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, 24. але для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу і Божу мудрість. 25. Бо що глупе у Бога – мудріше від людської мудрости і що немічне у Бога – сильніше від людської сили.
26. Гляньте, брати, на звання ваше: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом. 30. Ним, отже, ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, відкупленням, 31. щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.
1. Та я, коли прийшов до вас, брати, не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. 2. Ні! Я постановив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа, і то розп’ятого.
Євангеліє від Йоана 17, 1-13.
1. В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав:
– Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. 3. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. 4. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. 5. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
6. Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. 7. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; 8. слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Євангеліє від Йоана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35.
В той час первосвященики і старші зібрали раду на Ісуса, щоб його вбити, і привели його до Пилата, кажучи:
6. Візьми і розпни його!
Каже їм Пилат:
– Візьміть його ви й розіпніть, бо я ніякої вини не находжу в ньому.
7. Юдеї йому відповіли:
– У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим.
8. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. 9. Вернувся він ще раз у Преторію й каже Ісусові:
– Звідкіля ти?
Ісус не дав йому одвіту.
10. Каже йому Пилат:
– Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розп’яти тебе?
11. Відповів Ісус:
– Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Тому, хто мене тобі видав, має більший гріх.
13. Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Літостротон, по-єврейськи – Гаввата. 14. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв:
– Ось цар ваш.
15. Ті закричали:
– Геть! Геть із ним! Розпни його!
Пилат каже їм:
– Царя вашого розп’яти?
Первосвященики відповіли:
– Нема у нас царя, крім кесаря!
16. І видав його їм на розп’яття.
17. Взяли вони Ісуса; і несучи свій хрест, він вийшов на місце, зване Череп, по-єврейськи Голгота. 18. Там його розп’яли і з ним двох інших з одного й з другого боку, Ісуса ж посередині. 19. Пилат велів зробити напис і прибити на хресті. Написано було: «Ісус Назарянин цар юдейський». 20. Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Писано було по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи.
25. При хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері:
– Жено, ось син твій.
27. Потім каже до учня:
– Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
28. По тому Ісус, знаючи, що все совершилось, щоб збулося Писання, мовив:
– Жажду.
30. Скуштувавши оцту, Ісус сказав:
– Совершилось.
І схиливши голову, віддав духа.
31. Тому що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. 32. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з ним розп’яті. 33. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, 34. але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода.
35. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували.
Ді. 20, 35: “Більше щастя давати, ніж брати”
Нас змалку вчать ділитися зі своїми друзями, з братами і сестрами, батьками. В сім’ї нам стараються привити найважливіші звички, навчити того, з чим маємо йти в світ і що маємо нести іншим.
Напевно, серед вас є багато тих, хто із задоволенням витрачає час на пошук подарунків для дорогих людей. Пригадайте, як ретельно вишукуєте. Як згадуєте те, що їм подобається. Бо хочете не просто щось подарувати, а зробити приємність. Та, зрештою, навіть даруючи щось малознайомим, все ж стараєтеся вибрати щось таке, чим би й самі були задоволені.
Хоча не завжди подарунки матеріальні. Бо часто наші емоції, наша увага, готовність вислухати, підтримати – теж багато важать.
Із дарування – емоційного чи матеріального ми й самі багато виносимо. Бо радість і щастя, які наповнюють у ті хвилини нашу душу, збагачують нас, дарують щось таке особливе, що ще довго нас зігріває.
