До Тимотея першого послання святого апостола Павла читáння.
15. Сину Тимотею, вірне це слово й гідне всякого довір’я, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я перший. 16. Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість як приклад тим, що мають увірувати в нього для вічного життя. 17. Цареві ж віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки віків. Амінь.
Св.: Апостол: 1 Кор. 151 зач.; 12, 7-11.
До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.
7. Браття, кожному дається виявлення Духа на спільну користь. 8. Іншому бо дається Духом слово мудрости; іншому тим же Духом – слово знання; 9. іншому – віра у тім самім Дусі; іншому – дар зцілення у тім єдинім Дусі; 10. іншому – сила творити чуда; іншому – дар пророкування; іншому – розпізнання духів; іншому – різні мови, іншому ж – тлумачення мов. 11. Та все це чинить один і той же Дух, що розділює кожному, як він хоче.
Від Луки святого Євангелія читáння.
35. В той час, як наближався Ісус до Єрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. 36. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37. Йому сказали, що то Ісус Назарянин проходить. 38. Він став голосно кричати:
– Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною!
39. А ті, що йшли попереду, зупиняли його, щоб замовчав, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, змилуйсь надо мною!
40. Ісус зупинився й велів привести його до себе. Коли той наблизився до нього, спитав:
41. – Що хочеш, щоб я зробив тобі?
42. – Господи, – сказав той, – щоб я прозрів! Ісус сказав до нього:
– Прозри! Віра твоя спасла тебе.
43. І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. Ввесь народ, бачачи те, воздав хвалу Богові.
Св.: Євангеліє: Йо. 36 зач. 10, 9-16.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. 10. Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні. 11. Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дав за овець. 12. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. 13. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. 14. Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої мене знають. 15. Отець мій знає мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці.
16. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир.
Тм. 1, 15-17 «Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший»
Апостол Павло, апостол народів, називає себе найпершим грішником. Чи це був лише знак його приниження, самоупокорення? Звичайно, ні. Бо що більше людина духовно зростає у Господі, то більше вона бачить свій правдивий стан. Дійсність така, що дальше ми від Бога, то більші ілюзії маємо про себе.
Наше життя має бути стремлінням, щоб шукати Бога, наближатись до Нього, зростати в Господі. Лише тоді ми будемо пізнавати свій правдивий стан, свої сильні та слабкі риси.
Як апостол Павло, пізнаючи свою обмеженість і гріховність, починав, однак, розуміти «що все може в укріпляючому Христі», тоді йшов ще з більшою певністю голосити Слово Боже. Так і ми будемо ставати сильнішими зі знанням про себе, зможемо тоді вказувати шлях до спасення іншим людям!
Лк. 18, 35-43. «І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”»
Не думаю, щоб хтось із нас колись кричав на молитві… І цього не треба робити. Але цей уривок з Євангелія показує нам приклад сліпого, який справді кричав. І не просто кричав – коли апостоли його заспокоювали, він кричав ще більше й голосніше, аніж перед тим, як каже Євангеліє: «кричав ще дужче». І бачимо, що Ісус почув його й оздоровив.
Отже, чого можемо навчитися, роздумуючи про того сліпого? Бог завжди готовий нас почути. Але цей крик душі має народжуватись у нас всередині. Тим криком душі маємо засвідчити Богові свою потребу і своє бажання отримати від Нього зцілення. Доки не «закричимо» з глибини свого серця про свої труднощі й проблеми, Бог нам не зможе відповісти. Адже Він потребує, щоб ми самі усвідомили і сказали Йому, що нас болить. Сліпому «боліло» те, що він не бачив. Як знаємо, фізичні вади та біль швидше спонукають волати до Бога. Однак наші гріхи, наші недосконалості не менш болісні для нашої душі, ніж фізична хвороба для тіла, тому прохання про допомогу на дорозі покаяння, навернення і святості також мало б бути криком з глибини нашого серця.
Владика Венедикт (Алексійчук)
