Діянь святих апостолів читáння.
Ді, 14 зач.; 5, 12-20.
12. В тих днях руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони були однодушно у притворі Соломона, 13. і ніхто інший не насмілювався до них приставати, але народ хвалив їх вельми. 14. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила чоловіків і жінок; 15. так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ішов Петро, бодай тінь його на кого з них упала. 16. Сила людей збиралась і з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, яких мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
17. Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – була то секта садукеїв, – і повні заздрощів, 18. наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. 19. Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, мовив:
20. – Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 65 зач. 20, 19-31.
19. Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм:
– Мир вам!
20. Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. 21. І знову Ісус їм каже:
– Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас.
22. Сказавши це, дихнув на них і каже їм:
– Прийміть Духа Святого. 23. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться.
24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. 25. Інші учні йому сказали:
– Ми бачили Господа.
Він відповів:
– Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
26. По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус – а двері були замкнені – і стає посередині й каже:
– Мир вам!
27. Потім каже до Томи:
– Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий!
28. Тома відповів і сказав до нього:
– Господь мій і Бог мій!
29. Каже йому Ісус:
– Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!
30. Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. 31. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.
Йо. 20, 19-31. «Господь мій і Бог мій!»
Ми просимо і просимо. Завжди чогось потребуємо. Постійно про щось турбуємося. Часто чогось боїмося.
Ми постійно просимо і зрідка дякуємо. А мало би бути цілком по-іншому. Ми повинні бути вдячними, бачити, за що дякувати, помічати дію Господа в нашому житті. Не бути прохачами, споживачами, яким постійно замало. А усвідомлювати – маємо понад міру всього, що нам потрібно. Але, як не прикро, ми не вміємо цінувати, сліпнемо від бажання мати більше, помножуємо свій голод, замість того, щоб збільшувати любов і вдячність.
Будьмо з Господом. Вірмо в Його щедрість і вміймо відчувати Його любов – тоді ніколи не виникатиме відчуття, що чогось бракне. А навпаки, навчимося ділитися усіма благами, з тими, хто їх справді потребує.
