До Солунян першого послання святого апостола Павла читáння.
1 Сол. 267 зач.; 2, 20 – 3, 8.
20. Браття, ви наша слава й наша радість.
1. Тому, не мігши більше чекати, ми постановили зостатися самі в Атенах 2. і вислати Тимотея, нашого брата й слугу Божого в євангелії Христа зміцнити вас і підбадьорити у вашій вірі, 3. щоб ніхто не хитався в цьому горю; самі бо знаєте, що така наша доля. 4. Бо коли ми були між вами, ми наперед вам казали, що маємо страждати, як воно й сталось, і вам відомо. 5. Ось чому я, не мігши більше чекати, послав довідатися про вашу віру, щоб, бува, не збентежив вас спокусник і щоб наш труд не був даремний. 6. Тепер же, як вернувся від вас Тимотей і приніс нам добру вість про вашу віру та любов і що ви завжди нас гарно згадуєте, бажаючи побачити нас, як і ми вас, 7. і ми, брати, втішилися вами серед наших злиднів та клопотів, задля вашої віри; 8. ми тепер ожили, бо ви стоїте в Господі.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Лк. 59 зач. 11, 29-33.
29. Одного разу, коли народ сходився, почав Ісус промовляти:
– Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку 30. йому не дасться, окрім знаку Йони, бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син чоловічий буде знаком для цього роду. 31. Цариця півдня встане під час суду з людьми цього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу слухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона. 32. Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповідь Йони, а ось тут більше від Йони.
33. Ніхто не світить світла і не ставить його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, шо входять, бачили світло.
Лк. 11, 29–33. «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»
Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільности або чути підтвердження своєї слушности та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі Бога. Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в молитві, чи ні. Часто складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують, скільки віри ми насправді посідаємо!
