Першого соборного послання Іванового читáння.
1 Йо. 74 зач.; 4, 20 – 5, 21.
20. Улюблені, коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. 21. І таку ми заповідь одержали від нього: хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.
1. Кожен, хто вірує, що Ісус є Христос, народився від Бога; і кожен, хто любить того, хто породив, любить і того, хто народився від нього. 2. З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо і заповіді його виконуємо. 3. Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. Заповіді ж його нетяжкі. 4. Бо все, що народжується від Бога перемагає світ. Ось перемога, що перемогла світ: віра наша. 5. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий?
6. Це той, хто прийшов через воду й кров: Ісус Христос. І не тільки у воді, але у воді і в крові. І Дух свідчить, бо Дух – правда; 7. бо троє свідчать на небі: Отець, Слово І Святий Дух; і ці троє — одно. 8. І троє свідчать на землі: Дух, і вода, і кров, і ті троє — одно. 9. Коли приймаємо свідоцтво людське, свідоцтво Боже більше. Таке бо свідоцтво Боже, що він нам свідчить про Сина свого. 10. Хто вірує в Сина Божого, має в собі це свідоцтво. Хто не вірує в Бога, його робить неправдомовним, бо він не вірить свідоцтву, яким Бог свідчить про Сина свого. 11. І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя – у його Сині. 12. Хто має Сина, життя має; хто ж Сина Божого не має, життя не має.
13. Це я вам написав, щоб знали, що маєте життя вічне, ви, що віруєте в ім’я Сина Божого. 14. І ось те довір’я, що ми маємо до нього: коли чого просимо за його волею, він вислухає нас. 15. І коли знаємо, що він вислухає нас, чого б ми не просили, знаємо, що одержуємо, що просили.
16. Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, тому, що грішить не на смерть; бо є гріх, що веде до смерти, і я не за цей кажу, щоб молитися. 17. Всяка несправедливість – гріх, але є гріх, що не веде до смерти.
18. Знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але хто родився від Бога, береже себе, і лукавий його не чіпає. 19. Знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у владі лукавого. 20. Знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали. Ми – у Правдивім, у його Сині Ісусі Христі. Він правдивий Бог і життя вічне. 21. Дітоньки, бережіться бовванів.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 66 зач. 15, 1-15.
1. В той час первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши Ісуса, вони повели й видали його Пилатові. 2. Пилат спитав його:
– Ти – цар юдейський?
Він у відповідь каже йому:
– Ти кажеш.
3. Первосвященики обвинувачували його багато. 4. І знову спитав його Пилат, кажучи:
– Не відповідаєш нічого? Дивись, скільки тебе обвинувачують.
5. Та Ісус нічого більше не відповідав, і Пилат дивувався.
6. На свято Пасхи він відпускав їм одного в’язня, якого вони просили. 7. А був один, що звався Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які лід час бунту вчинили були вбивство. 8. І народ, підійшовши, почав просити про те, що він робив їм за звичаєм. 9. Пилат відповів їм, кажучи:
– Хочете, щоб я вам відпустив царя юдейського?
10. Знав бо, що первосвященики видали його зі заздрощів. 11. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. 12. Пилат знову заговорив і сказав до них:
– Що мені робити з тим, якого ви звете царем юдейським ?
13. Ті знову закричали:
– Розпни його!
14. Пилат сказав до них:
– Яке зло вчинив він?
Та вони ще гірше кричали:
– Розпни його!
15. Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їх Варавву, Ісуса ж велів бичувати і видав на розп’яття.
І Івана Богослова 4, 20: “Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога”
Ми якось так дивно розділяємо своє християнство і повсякденне життя, стосунки з людьми – не залежно рідними чи зустрічними. Ми вірні й послушні Господеві, коли клякаємо перед іконою, співаємо Літургію. Ми не надто зважаємо на Заповіді Любові, коли щось йде не так, як би хотіли. А ще менше пам’ятаємо, що “створені на образ і подобу”, коли нас хтось добре розізлить.
Та насправді, наша віра і набожність мають бути основою нас самих. Не можна любити Бога, але жити в постійних скандалах у сім’ї. Не можна говорити про те, як вам важливо, щоб Господь вислухав, якщо не знаходити часу, щоб почути людину поруч. Не маємо права просити: “дай, допоможи”, якщо самі ніколи не простягли нікому руку підтримки.
Пам’ятаймо, що єдиний закон, який маємо пронести через ціле життя – закон Любові. Бо саме через Любов ми врятовані, прощені і маємо шанс на вічність.
