Святе Письмо з розважанням на 12 лютого

Першого соборного послання Іванового читáння.

1 Йо. 74 зач.; 4, 20 – 5, 21.

20. Улюблені, коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. 21. І таку ми заповідь одержали від нього: хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.

1. Кожен, хто вірує, що Ісус є Христос, народився від Бога; і кожен, хто любить того, хто породив, любить і того, хто народився від нього. 2. З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо і заповіді його виконуємо. 3. Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. Заповіді ж його нетяжкі. 4. Бо все, що народжується від Бога перемагає світ. Ось перемога, що перемогла світ: віра наша. 5. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий?

6. Це той, хто прийшов через воду й кров: Ісус Христос. І не тільки у воді, але у воді і в крові. І Дух свідчить, бо Дух – правда; 7. бо троє свідчать на небі: Отець, Слово І Святий Дух; і ці троє — одно. 8. І троє свідчать на землі: Дух, і вода, і кров, і ті троє — одно. 9. Коли приймаємо свідоцтво людське, свідоцтво Боже більше. Таке бо свідоцтво Боже, що він нам свідчить про Сина свого. 10. Хто вірує в Сина Божого, має в собі це свідоцтво. Хто не вірує в Бога, його робить неправдомовним, бо він не вірить свідоцтву, яким Бог свідчить про Сина свого. 11. І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя – у його Сині. 12. Хто має Сина, життя має; хто ж Сина Божого не має, життя не має.

13. Це я вам написав, щоб знали, що маєте життя вічне, ви, що віруєте в ім'я Сина Божого. 14. І ось те довір'я, що ми маємо до нього: коли чого просимо за його волею, він вислухає нас. 15. І коли знаємо, що він вислухає нас, чого б ми не просили, знаємо, що одержуємо, що просили.

16. Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, тому, що грішить не на смерть; бо є гріх, що веде до смерти, і я не за цей кажу, щоб молитися. 17. Всяка несправедливість – гріх, але є гріх, що не веде до смерти.

18. Знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але хто родився від Бога, береже себе, і лукавий його не чіпає. 19. Знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у владі лукавого. 20. Знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали. Ми – у Правдивім, у його Сині Ісусі Христі. Він правдивий Бог і життя вічне. 21. Дітоньки, бережіться бовванів.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 66 зач. 15, 1-15.

1. В той час первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв'язавши Ісуса, вони повели й видали його Пилатові. 2. Пилат спитав його:

– Ти – цар юдейський?

Він у відповідь каже йому:

– Ти кажеш.

3. Первосвященики обвинувачували його багато. 4. І знову спитав його Пилат, кажучи:

– Не відповідаєш нічого? Дивись, скільки тебе обвинувачують.

5. Та Ісус нічого більше не відповідав, і Пилат дивувався.

6. На свято Пасхи він відпускав їм одного в'язня, якого вони просили. 7. А був один, що звався Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. 8. І народ, підійшовши, почав просити про те, що він робив їм за звичаєм. 9. Пилат відповів їм, кажучи:

– Хочете, щоб я вам відпустив царя юдейського?

10. Знав бо, що первосвященики видали його зі заздрощів. 11. Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. 12. Пилат знову заговорив і сказав до них:

– Що мені робити з тим, якого ви звете царем юдейським ?

13. Ті знову закричали:

– Розпни його!

14. Пилат сказав до них:

– Яке зло вчинив він?

Та вони ще гірше кричали:

– Розпни його!

15. Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їх Варавву, Ісуса ж велів бичувати і видав на розп'яття.

Мр. 15, 1–15. «А вони ще гірше кричали: «Розіпни Його!» Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп’яли»

Бачимо, наскільки емоції, а точніше пристрасті, охопили тих людей, що вони хотіли розіп’яти Ісуса Христа. Жодна людська логіка, жодне людське розуміння, жоден раціональний підхід не зміг би на них вплинути в той час.

Дуже часто в житті нами керують емоції, тоді ми не вдумуємося, що робимо, чому це робимо, які від цього будуть наслідки. З іншого боку – дуже часто ми залежні від обставин, від учинків інших, від власного непрощення. А як часто ми потрапляємо під вплив думки інших, робимо щось, бо інші «теж так роблять». Як непросто бути самим собою, бути в Бозі, мати свою позицію. І, напевно, одним із критеріїв рівня нашого духовного життя є те, наскільки ми вільні від зовнішніх обставин, наскільки спроможні встояти на своїй позиції, щоб ці обставини не тиснули на нас, наскільки ми вільні жити й діяти в Бозі. Чуваймо повсякчас: бо що більше ми перебуваємо під впливом обставин, то більше віддаляємося від Бога!

1 Йо. 4, 20 – 5, 21. «Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець»

Так різко й категорично вказує Ісус Христос, щоб ми зрозуміли й усвідомили, що наші стосунки з ближніми цілковито будуються на наших взаєминах із Богом. Коли ми вірні Богові, маємо глибокі взаємини з Богом, то так само маємо вірні, правильні, глибокі стосунки з нашими ближніми.

Коли ми не маємо щирих взаємин із Господом, то ми ніколи не побудуємо щирих стосунків з людьми. Можемо лише намагатися будувати, вдавати такі стосунки, але в будь-яких непередбачуваних ситуаціях вони можуть дуже похитнутись. Саме це наше життя, буття з Богом дає нам бачення і спроможність правильно будувати наше життя-буття з ближніми.

Тому намагаймося вкоренитися в Господі. Тільки так зможемо змінюватися та змінювати свої стосунки з іншими і світ довкола себе!