Святе Письмо з розважанням на 23 травня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 36 зач.; 15, 5-34.

5. В тих днях деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали й казали, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея. 6. От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу.

7. По довгій суперечці встав Петро і промовив до них:

– Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово євангелія й увірували. 8. І серцевідець Бог засвідчив їм, даючи їм Святого Духа, як і нам, 9. і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою їхні серця. 10. Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ні ми не могли нести? 11. Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса, і так само вони.

12. Затихла вся громада й стала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що Бог учинив був через них між поганами.

13. А як вони замовкли, озвався Яків і мовив:

14. – Мужі брати, слухайте мене! Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-між них народ для імени його. 15. З тим згоджуються і слова пророків, як написано:

16. Після цього я вернуся

й відбудую занепалий намет Давида;

я його руїну відбудую

і знов його поставлю,

17. щоб решта людей Господа шукала

і всі народи, на яких призване ім'я моє,

каже Господь, що чинить це,

18. – йому відоме споконвіку.

19. Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20. але їм написати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від душенини та від крови. 21. Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.

22. Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою постановили вибрати кількох з-між себе й послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів між братами.

23. Вони написали й доручили через них ось що:

«Апостоли і старші брати ваші братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії: привіт.

24. Тому що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, занепокоїли вас словами та схвилювали ваші душі, 25. ми постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, 26. людьми, що душі свої віддали за ім'я Господа нашого Ісуса Христа. 27. Ми, отже, вислали вам Юду й Силу, і вони вам усно викладуть те саме. 28. Подобалось бо Святому Духові й нам не накладати на вас ніякого тягару більше, крім цих необхідних речей: 29. стримуватися від ідоложертвенного м'яса, від крови, від душенини та від розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові».

30. Висланці прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31. і вони, прочитавши його, зраділи і втішилися. 32. Юда та Сила, які самі були пророки, втішали і скріпляли братів довший час. 33. По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали.

34. Сила рішив зостатися там, Юда ж повернувся в Єрусалим.

Від Йоана святого Євангелія читáння.

Йо. 37 зач. 10, 17-28.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

17. Тому Отець мене любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто не бере його від мене, я сам від себе кладу його. Владу маю його покласти і владу маю його назад узяти.

19. І знову постала суперечка між юдеями за ті слова. 20. Численні з них казали:

– Він біса має; він божевільний. Чому його слухаєте?

21. Інші ж казали:

– То не слова біснуватого. Хіба біс може відкрити сліпим очі?

22. Було тоді Обновлення в Єрусалимі, і була зима. 23. Ісус проходжувався у храмі Соломона у притворі. 24. Обступили його юдеї і йому кажуть:

– Доки триматимеш душу нашу? Коли ти Христос, скажи нам одверто!

25. Ісус відповів їм:

– Казав я вам, та ви не віруєте. Діла, які я чиню в ім'я Отця мого – вони свідчать за мене. 26. Та ви не віруєте, бо ви не з моїх овець. 27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх

23 травня П’ятниця Прп. Євфросинії Полоцької Ів. 10:17-28

Переважно слово «свобода» сприймається як право вибору того, що хочеться. Але таке розуміння може спричинити свавілля, коли «свобода» одних порушує свободу інших. Христос нас вчить чим є правдива свобода у Бозі. 

Взагалі то так званий «вибір» між добром і злом вже в корені не є правильним. Пізнаючи, що щось є злом, бо суперечить Божим заповідям та моральним принципам, не маємо навіть ставити питання про вибір між ним і добром наче вони рівноцінні. Свобода – це пізнати добро і вибрати його. І крапка. Все інше – суперечить навіть розуму.

Головною проблемою сучасності є релятивізм. Він стверджує, що все відносне, тобто, що для людини є добрим (приємним) то і є для неї добром. Таким чином заперечуються вічні правди і життєві принципи. 

У сьогоднішньому фрагменті Євангелії Ісус виражає свою повну свободу, найвищий її рівень: «За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати». 

Багаторазово наші святі-мученики, в’язні совєцьких лагєрів свідчили, що віра в Ісуса Христа робила їх вільними навіть за ґратами. 
Завжди приходило розуміння, що кати не можуть забрати в них правдивої свободи, навіть завдавши смерті.       

Слово благовісника Патріаршої  комісії УГКЦ у справах євангелізації