Святе Письмо з розважанням на 30 травня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 42 зач.; 19, 1-8.

1. В тих днях, як Аполлос був у Коринті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, найшовши там деяких учнів, 2. спитав їх:

– Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?

Ті йому відповіли:

– Ми й не чули, що є Святий Дух.

3. І він спитав:

– Яким хрищенням ви христились?

Ті відповіли:

– Хрищенням Івана.

4. Тоді Павло промовив:

– Іван христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.

5. Почувши це, вони христились в ім'я Господа Ісуса. 6. Як Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити мовами і пророкувати. 7. Було ж їх усього яких дванадцять чоловіків.

8. Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, змагаючися й переконуючи про царство Боже.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 47 зач. 14, 1-11.

Сказав Господь своїм учням:

1. Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, і в мене віруйте. 2. В домі Отця мого осель багато. Коли б не так, я б сказав вам, бо я йду приготовити вам місце. 3. І коли відійду й приготую вам місце, вернуся й вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. 4. Куди я йду, дорогу знаєте.

5. Каже до нього Тома:

– Господи, не знаємо, куди ти йдеш, і як нам дорогу знати?

6. Ісус йому сказав:

– Я – дорога, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. 7. Якби ви мене знали, і Отця мого знали б. Віднині знаєте його й бачили його.

8. Филип каже йому:

– Господи, покажи нам Отця, і доволі буде нам.

9. Мовить Ісус до нього:

– Стільки часу я з вами, і ти мене не знаєш, Филипе? Хто бачить мене, той бачить Отця. Як же ти говориш: покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці і Отець у мені? Слова, які говорю до вас, не від себе говорю. 11. Отець, який у мені пробуває, він творить діла. Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте.

День перший – «Божа Любов, що дарує радість» (Єв. від Івана 14, 1-11).

Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (Сповідь І, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши  вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не  тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител» (Йо. 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові у дорозі до дому Отця, в якому багато жител? Відповідь проста – ЛЮБОВ. Саме з любові до  людини Господь її сотворив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від  гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав  у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять.  Гріх спотворив нашу здатність любити. 

Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог Є  Любов і що ми, будучи Його дітьми, також  покликані бути іконами Божої доброти й любові.

Роздуми в час війни. Найприроднішим станом людської душі та й усього, що існує у цьому світі, є стан любові і миру. Бо сам Бог є любовʼю (пор. 1 Йо 4, 8). Світ з любові постав, з любові ми прийшли у цей світ, і в кінці історії любов і справедливість знову вже остаточно запанують у світі Царства Божого. Якщо ми шукаємо джерело стійкості у цих часах війни, потрібно звернутися до Першоджерела. Хоч часом розчарування, зневіра, ненависть і жага помсти переповнюють наші серця, для стійкості і здатності не лише вижити, але й перемогти, ми повинні відсунути ці руйнівні почуття, які спустошують наші серця, і наповнитися Божою силою. Ісус сьогодні дуже чітко промовляє до нас: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Йо 14, 1). Він також каже: «Я – дорога, істина і життя» (Йо 14, 6), «хто бачить мене, той бачить Отця» (Йо 16, 9). Якщо нам важко віднайти зв’язок з джерелом любові, подивімося ще раз на Христа розпʼятого і також на Христа воскреслого, на хрест і на ікону Воскресіння. 

Спробуймо торкнутися Його ніг на хресті, а тоді вкласти свої пальці у Його бік воскреслого Тіла разом з Томою, щоб разом з ним заволати «Господь мій і Бог мій» (Йо 20, 28). Ця зустріч, цей погляд і цей дотик, перед Розп’яттям, у Євхаристії, у спілкуванні з людиною, яка потребує Божого милосердя, – це найсильніше джерело стійкості і незламності у часі війни. Нам треба навчитися робити це часто, постійно і особисто. І черпати з цієї зустрічі натхнення до подальших діл милосердя.

Слово благовісника Патріаршої  комісії УГКЦ у справах євангелізації