Святе Письмо з розважанням на 31 грудня

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

Євр. 323 зач.; 10, 1-18.

1. Браття, закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчас зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2. Їх перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів. 3. Навпаки, ними нагадуються щороку гріхи, 4. бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.

5. Тому, входячи у світ, він сказав:

Ти не хотів ні жертв, ні приносу,

але приготував єси мені тіло.

6. Ти не вподобав собі

ні всепалення, ні жертви за гріхи.

7. Тоді я сказав: ось іду,

бо у сувої книги написано про мене,

щоб учинити твою волю, Боже.

8. Сказавши вище: ні жертв, ні приношень, ні всепалень, ні жертви за гріхи ти не хотів і не вподобав собі, дарма що вони приносяться за законом, 9. він додає: ось я іду чинити твою волю. Він касує, отже, перше, щоб установити друге. 10. Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.

11. Кожен священик стоїть щодня, служачи й часто приносячи ті самі жертви, що ніколи не можуть змити гріхів. 12. Він же, принісши лиш одну жертву за гріхи, возсів назавжди по правиці Бога, 13. чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги. 14. Бо він одним лиш приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.

15. Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:

16. Ось той завіт, що я зроблю з ними

по тих днях, каже Господь:

я вкладу мої закони в серця їхні

і напишу їх на умах їхніх.

17. Ні їхніх гріхів, ні несправедливости

не згадуватиму більше.

18. А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 36 зач. 8, 30-34.

30. В той час наказав Ісус своїм учням, щоб нікому не говорили про нього.

31. І почав навчати їх, що Синові чоловічому треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відцураються його і його уб'ють, і він по трьох днях воскресне. 32. Він говорив про це відкрито. Тут Петро, взявши його набік, почав йому докоряти. 33. Він, обернувшись і глянувши на учнів, зганив Петра й сказав: – Геть від мене, сатано! Бо ти думаєш не про те, що Боже, а про те, що людське.

34. І, прикликавши народ разом із учнями, сказав їм:

– Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.

Прп. Меланії Римлянки
Віддання Різдва Христового
Мр. 36 зач.; 8, 30–34

У центрі сьогоднішнього євангельського уривка стоїть термін (ἀποκτείνω) — апоктейно, що означає «бути вбитим». Цей текст з Євангелія від Марка є надзвичайно важливим, адже допомагає зрозуміти, ким є Ісус і якою є Його місія, а також відкриває нам глибокий зміст того, що означає наслідувати Христа. Це керигматичне свідчення про природу Христового месіанства і справжній шлях християнського учнівства.

Події, описані в уривку, відбуваються одразу після того, як апостол Петро визнає Ісуса словами: «Ти — Христос!» (Мр 8,29). Це було важливе одкровення для учнів, адже вони усвідомили, що Ісус є довгоочікуваним Месією. Проте їхнє уявлення про Месію залишалося суто людським, а подекуди й політичним: вони чекали на переможного Царя, який встановить земне царство і визволить Ізраїль від римського панування.

Знаючи ці очікування, Ісус одразу починає говорити про Свої майбутні страждання (Мр 8,31). Це перше з трьох пророцтв про Його страсті, смерть і воскресіння. Такі слова стають шоком для учнів, особливо для Петра. Не стримавшись, він починає дорікати Ісусові (Мр 8,32) і намагається відрадити Його від цього шляху.

Відповідь Ісуса є надзвичайно різкою: Він називає Петра сатаною (Мр 8,33). Ці слова спрямовані не на приниження апостола, а на припинення спроб підлаштувати Божий план спасіння під людські очікування. Христос добре розуміє бажання Петра та інших учнів уникнути хреста і страждань, обравши легший шлях. Саме тут розкривається ключова керигматична істина: шлях Месії — це не шлях земної слави, а шлях жертовної любові. Відтак і Його учні покликані йти дорогою самопожертви й любові.

Тому Ісус кличе до себе учнів і чітко формулює умови справжнього учнівства: «Нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде слідом за Мною» (Мр 8,34). «Зректися себе» означає відмовитися від власного егоїзму, амбіцій і поставити Божу волю понад усе. «Взяти свій хрест» — це готовність до самопожертви, витривалості в труднощах, переслідуваннях і навіть до можливості смерті заради Христа. А «йти слідом за Мною» — це постійне, активне і свідоме наслідування Ісуса у щоденному житті.

Отже, цей уривок проголошує фундаментальну істину віри: Ісус Христос є Месією, який прийшов постраждати, померти і воскреснути задля нашого спасіння. Його наслідування — це не шлях легкого життя, а шлях самозречення, прийняття власного хреста і вірного слідування за Ним. Це заклик до радикального учнівства, у якому Христос стає центром і метою всього людського життя.

Запитаймо себе: які сфери нашого життя, навіть ті, що здаються нам «важливими», потребують зречення, щоб ми могли повніше слідувати за Христом? Які «хрести» ми несемо сьогодні і як вони допомагають нам зростати як справжнім учням Ісуса?

Подякуймо Богові за те, що Він дає нам силу проходити через страждання, очищає наші бажання й очікування та провадить нас дорогою, яка веде до повноти життя у Христі.
 Амінь.

Слово благовісника