Святе Письмо з розважанням на 31 травня

іянь святих апостолів читáння.

Ді. 43 зач.; 20, 7-12.

7. В тих днях, однієї суботи, як ми зібралися хліб ламати, Павло, що мав на другий день вибратися в дорогу, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі. 8. Було ж у горниці, де ми зібралися, багато світичів. 9. Один юнак, на ім'я Євтих, сів на вікні, і коли Павло довго говорив, на нього напав глибокий сон, і він, отяжілий сном, упав додолу з третього поверху, і його підняли мертвим. 10. Павло зійшов додолу, припав до нього, обняв його і мовив:

– Не тривожтесь, його душа в ньому.

11. Потім зійшов нагору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і тоді пустився у дорогу. 12. Хлопця ж привели живого і втішались вельми.

Євангеліє: Йо. 48 зач. 14, 10-21.

Від Івана святого Євангелія читáння.

10. Сказав Господь своїм учням: Слова, які говорю до вас, не від себе говорю. 11. Отець, який у мені пробуває, він творить діла. Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. 12. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. 13. І все, що будете просити в моє ім'я, зроблю, щоб Отець прославився у Сині. 14. Зроблю все, чого б ви не просили в моє ім'я. 

15. Якщо ви мене любите, зберігайте мої заповіді. 16. Я проситиму Отця, і він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, 17. Духа істини, якого світ не може прийняти, бо його не бачить і не знає. Ви ж його знаєте, бо він пробуває з вами і у вас буде. 18. Я не лишу вас сиротами, я до вас прийду. 19. Ще трохи, і світ мене не буде бачити більше. Ви ж мене будете бачити, бо я живу і ви будете жити. 20. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, і я у вас. 21. Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець любитиме, і я його любитиму, і об'явлюся йому. 

День другий – «Святий Дух – Утішитель» (Єв. від Йоана 14, 10-21).

Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоби Бога не було взагалі, бо памʼять про Бога мучить людське сумління і створює духовно-психологічний дискомфорт. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Гріх паралізує людину, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викорінити і якої важко позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають дивитися по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для людини  перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він – Той, який заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите мене, то мої заповіді берегтимете» (Йо. 14, 15). Відтепер людина – вже не раб, але син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Бога словами «Авва, Отче!» (Рм 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас Свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми. 

Роздуми в час війни. Ми вже згадували, що гріх здатен нанести людині глибокі рани: від неспокою сумління, до психологічних травм, до ненависті до ближніх, яких людина починає кривдити, аж до так званих інституційних гріхів, таких як рабство, расизм, атеїзм, імперіалізм, несправедлива війна супроти сусідніх народів тощо. Цілі покоління вірних нашої Церкви пережили на собі наслідки таких гріхів, які ще й сьогодні набувають все нових і нових форм. Матір’ю і усіх гріхів є гордість, самолюбство, яке створює ілюзію, що людині не потрібен Бог, який її любить, а людина любить тільки сама себе і думає, що цього їй вистачить для повного щастя. «Я» хоче бути саме собі господарем і мірилом того, що людині можна, а що ні. Так і живе сучасна людина, забуваючи, що над нею панує Божий закон, і що це Бог є мірилом усього. 

Але Господь не залишає людину з її гріхом на самоті. Навіть у час страшної війни Господь поруч. Зі своєї великої любові Він прийшов до людини, щоб їй допомогти вийти з тупика, з якого самотужки людина вибратися не в змозі. Господь сьогодні заохочує нас вірити: «Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. 

Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитимете, бо я йду до Отця. І все, що будете просити в моє імʼя, зроблю, щоб Отець прославився у Сині» (Ів 14, 11-13). Перед лицем глибоких травм – особистих, родинних, спільнотних, церковних, національних і глобальних, самі по собі ми безсилі. Навіть сучасні знання законів психіки, розвитку економіки, суспільства, міжнародних відносин та досвід душпастирського служіння доказують, наскільки ми всі потребуємо Бога і Його милосердя. Тільки Ісус дарує повне загоєння ран. Проте, це зцілення можливе тільки тоді, коли ми йдемо за Ним і приймаємо благодать Пресвятого Духа. Коли людина приймає Бога у своє життя, її вчинки стають схожими до вчинків самого Христа, і в нашому служінні Богові і людям людина прославляє самого Бога Отця.