Святе Письмо з розважанням на 4 червня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 47 зач.; 23, 1-11.

1. В тих днях Павло глянув на синедріон і мовив:

– Мужі брати, я по цей день цілком доброю совістю поводився перед Богом.

2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього:

– Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за закон, і проти закону велиш мене бити?

4. Ті, що там стояли, сказали:

– Ти зневажаєш Божого первосвященика!

5. Павло мовив:

– Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: не будеш говорити зле проти начальника твого народу.

6. Павло ж знаючи, що одна частина складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні:

– Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!

7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розділились збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне й друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили:

– Ми не находимо нічого злого в цьому чоловіці. А що, як до нього говорив дух або ангел?

10. Тому що буча ставала дедалі більшою, тисяцький, боячися, щоб вони не роздерли Павла, велів воякам зійти вирвати його з-між них і відвести в твердиню. 11. Другої ночі Господь став перед ним і мовив:

– Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 54 зач. 16, 15-23.

Сказав Господь своїм учням:

15. Усе, що Отець має – моє. Тому я сказав вам, що він з мого візьме і звістить вам.

16. Ще трохи, і ви мене не будете бачити більше, і знову трохи, і мене побачите; бо я йду до Отця.

17. Тоді деякі з його учнів заговорили один до одного:

– Що значить те, що він говорить: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? І: я йду до Отця?

18. Казали, отже:

– Що значить те трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати.

19. Ісус же, знаючи, що вони хочуть його спитати, мовив до них:

– Питаєте один одного, що я хотів сказати словами: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? 20. Істинно, істинно кажу вам: ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю. 21. Жінка у болях, коли родить, бо вибила її година; коли ж родиться дитятко, з радощів, що на світ людина народилась, не пам'ятає більше своєї муки. 22. Та й ви тепер у журбі. Але я вас знову побачу, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відійме. 23. Того дня ви не будете мене питати нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім'я, він дасть вам.

День п’ятий – «Де нам шукати правди?» (Єв. від Івана 16, 2-13)

Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються у текстах наших Богослужінь, у писаннях Отців Церкви, в рішеннях Вселенських Соборів та іншими проявами Учительського уряду Церкви. У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» дуже гарно зібрано все основне, що кожен віруючий повинен знати.  Для пізнання Божих правд потрібне яскраве  світло, а цим світлом є Дух – палаючий вогонь (Мт 3, 11; Дан 7, 9). На Літургії ми співаємо: «ми бачили світло істини, ми прийняли Духа  небесного, ми знайшли віру істинну…». Та до світла треба додати наше зусилля: плекати у собі відкритість до Божої правди, постійно шукати тієї правди, читати Святе Письмо щоденно, збагачувати свої знання доброю християнською книжкою і навчанням. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і нашої готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що ціллю нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим.

Роздуми в час війни. Коли звучить чергова повітряна тривога, ми втікаємо у сховища і чекаємо, коли мине нас ця чорна година. Ми вдивляємося у різні телеграм-канали чи інші засоби комунікації, щоб довідатися, що на нас чекає у найближчі хвилини. Ми розуміємо, що в ці хвилини можуть гинути або й гинуть невинні люди, дорослі і малі, жінки і їхні діти. І знову ненависть і прокляття закрадаються у наші серця. Коли Ісус говорить у сьогоднішньому Євангелії: «настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові», то ці слова неначе про російського загарбника, який собі вроїв у голову, що він чинить добре, а насправді «ні Отця, ні мене (Христа) вони не пізнали» (Ів 16, 2-3). Але спробуймо під час повітряних тривог або навіть у час спокою відкрити собі сторінки Святого Письма чи Катехизму, чи іншої доброї християнської книги. Навчімося ревно молитися у час бомбардувань. Навчімося переводити нашу увагу зі злоби і ненависті на думку про те, що я можу зробити, щоб допомогти врятувати життя ближньому. Парадоксальним чином ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на самих собі, а коли відкриваємося на дію і ведення Святого Духа. А цей Дух є духом творіння, зцілення і служіння. Він спрямовує нас нести до ближніх співчутливу і милосердну любов і конкретну допомогу. Про цей євангельський парадокс наш Господь сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 39). Погубити своє життя задля Христа означає присвятити його служінню ближнім, зокрема воїнам, волонтерам, родичам, а також в особливий спосіб тим, яких Господь називає своїми «найменшими братами» і каже, що все, що ми зробили одному з них, ми Йому зробили (пор. Мт 25, 40). Тож у служінні ближньому в любові людина «віднаходить своє життя», повертається до найбільшої правди про себе саму як про улюблену дитину Божу, створену з любові й покликану до справедливості і любові.

Молитва

З Утрені після другого стихослов’я: Предвічне і безпочаткове Слово,* прийнявши людську природу, таїнственно її облаготворило і вознеслось на небо.* Ангели його супроводять і показують апостолам* того, хто виходить на небо з великою славою, і промовляють:* Слава Богові, що возноситься на небо.

Місійні завдання:

1.      Особистий/сімейний рівень: Перечитаймо ще раз самі або в сім’ї пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом.

2.      Парафіяльний рівень: Поцікавмося, чи у школі на території нашій парафії викладається предмет «християнська етика» і, якщо так, запитаймо себе, як би ми могли допомогти вчителеві «християнської етики» (можливо потрібна нова література, новий стенд, роздатковий матеріал, християнський фільм тощо).

3.      Місійний рівень: Запропонуймо прочитати пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом тим людям, які можливо ніколи не чули про це послання.