Слухаючи Євангеліє (про блудного сина), до голови прийшла цікава думка. Як правило, ми акцентуємо увагу в цій притчі на блудного сина, його непослух і навернення, а також на милосерді батька, який його простив. Також ми часто засуджуємо поведінку брата блудного сина. І ось саме на брата хотілось би звернути увагу, а радше навіть на його поведінку. Тому що він, як мені здається, є прообразом безлічі сучасних практикуючих християн.
Думаю, чи не кожен християнин може впізнати себе в ньому. Адже як буває часто: я щонеділі ходжу до церкви, щовечора і щоранку молюся, тримаю піст у п’ятницю, час від часу даю милостиню. Інколи навіть намагаюся читати Святе Письмо чи якийсь релігійний журнал. Я ввічливий з ближніми, не хамлю, не даю/не беру хабарів. Простіше кажучи, людина намагається жити по-християнськи. І нічого в цьому поганого нема, радше навпаки, це дуже добре. Єдине питання, яке в такому випадку варто собі поставити: для чого я це роблю? Бо якщо все це з любові до Христа, то всі решта запитань автоматично втрачають сенс (“якщо Бог на першому місці, то все решта – на своєму”). Якщо ж я все це роблю з іншою мотивацією, то рано чи пізно я перестану розуміти, навіщо це все.
До чого тут притча про блудного сина? Так, інколи буває, що намагаєшся практикувати нелицемірне християнське життя з правдивою любов’ю до Бога. Але коли побачиш в церкві в неділю працівника якогось державного органу, який позавчора вимагав в тебе хабаря, то перша думка буде “о, стоїть, фарисей. Ще й побожного вдає”. А натомість думка “навернувся чоловік. Дякую, Боже, що врозумив його!” практично, ніколи не зароджується. І тоді ми перетворюємося на брата блудного сина, який не зумів зразу зрозуміти, чому батько так радіє за наверненого сина, і починаємо Богові вказувати, мовляв, я так стараюся, а Ти за тих блудників радієш.
Звичайно, в реальному житті кожен з нас приблизно собі уявляє хто є хто, але не варто виключати навіть мінімальну можливість навернення до Христа когось, хто в нашому уявленні вже ніколи не виправиться. Бога просто треба любити і нічого Йому не радити. Він сам чудово знає кого, коли і як карати чи дарувати благодать.
