Свіча

У тиші вечора простого,

Чи в хмарах будня дощового,

В світанках, скутаних туманом,

І в ночах, з вітром хуліганом

Свіча горить у ліхтарі

Й кидає тіні по столі.

Наповнює буття теплом

І є світла джерелом.

Отак собі, спокійно й тихо,

Горить вона – й втікає лихо.

Зникає сум і безнадія,

Це їх перемагає тихо мрія!

Ох, ця бешкетниця мала,

Вона ж вістунка є добра.

Найкраща подруга надії,

Яка всі сумніви розвіє!

Та джерелом її життя,

Міцним фундаментом буття

Є ота мала свіча,

І  Любов – її ім’я!

Фото: corazonesinmaculados.wordpress.com