“Учні ж Івана й фарисеї постили; і приходять до Ісуса та кажуть: “Чого учні Івана та учні фарисеїв постять, а твої не постять?” Ісус відповів їм: “Чи можуть постити весільні гості, поки жених з ними? Поки жених з ними, вони не можуть постити” (Мр. 2:18-19).
Учні Йоана та учні фарисеїв відчувають певний неспокій. До приходу Христа вони були навчені і знали, що треба постити, і мабуть, старались цього дотримуватись. А тут, поведінка учнів Христа їх провокує…, турбує. ….Ставить питання щодо їхнього посту; щодо того, що було наче гарантом вірності Богові. Щось на зразок: “якщо постиш, значить, ти – вірний Богові”.
Їхня стурбованість свідчить про те, що до певної міри, хоч дотримувались посту, і таким чином, наче були вірні Богові, та все ж, такий піст не приносив їм повного щастя. Вони не були щасливими.
А тут вони бачать учнів Ісуса, які і не постять, а все ж, відчувають, що знайшли те, що шукали! І це породжує щастя, істинне щастя! Адже глибоко в душі кожної людини живе прагнення БУТИ З БОГОМ!
Та єдність сотворіння з його Творцем – це та пуповина, яка не може бути перервана, це цей внутрішній зв’язок…, що, якщо ходиш в цій єдності з Богом, то відчуваєш себе найщасливішим!!!
Ось і Христос в Євангелії говорить, що не можуть постити весільні гості, поки жених з ними. Буття з Богом!
Справді! Якщо людина, з ласки Божої, приходить в ту внутрішню єдність з Богом, то вже наче й не потребує постити. Вона просто природньо не бажає їсти чи прагнути чогось більшого, адже є наповнена радістю буття з Творцем-Любов’ю! Це – “ситість”, про яку говорить Христос до Самарянки, що вовік не знатиме спраги (пор. Йо. 4:14). Коли душа засмакує ту єдність з Богом, то зрозуміє, що ніщо земне не зрівняється з нею. Тоді все її життя, наче, скероване на те, щоб берегти цю єдність; а, якщо зі слабкості людської втрачає її, то не може заспокоїтись доти, доки знову не віднайде її.
Отже, учні Христа – насолоджувались буттям з Христом! А учні Йоана та фарисеїв не знали ще Того, ради Кого постили; внутрішньо ще не пізнали Бога.
І далі у Євангелії Христос вказує на шлях, яким можна осягнути цю внутрішню єдність з Богом.
“Ніхто не пришиває латки з сирового сукна до старої одежини, бо нова латка відірветься від старої одежини, і діра стане більшою. І ніхто не наливає нового вина у старі бурдюки, бо вино прорве бурдюки, і пропаде вино й бурдюки, але нове вино вливають у нові бурдюки”(Мр. 2:21-22).
Цими словами Христос натякає на глибокий зміст посту, який допомагає на шляху до єдності з Ним. “Нова латка” і “стара одежа”, “нове вино” і “старі бурдюки”…. Каже Христос, що воно не може бути разом: або одне, або друге.
Учні Йоана і фарисеїв, мабуть відчули, що в Христі є щось, що дуже притягало їх, однак перед ними повставав серйозний вибір – залишити все старе і прийти до Того, Хто їх притягає Своєю присутністю; більшого від Нього, вони ще не зустрічали у своєму житті.
Залишити все старе, обновитись духом, впустити Господа і Його Слово внутро свого серця, щоб Господь поступово обновляв мене, перемінював моє мислення, і так поступово наближав до тої внутрішньої, інтимної близькості зі Собою… Ось у чому полягає правдивий піст! Це – зречення себе на користь Божого Слова у мені! Тоді, не противлюсь Богові, просто підпорядковуюсь Йому, і дозволяю Йому продовжувати творити мене на Свій образ!
