Не так давно відбувалися цілодобові чування в новозбудованому Храмі святої Софії – Премудрості Божої. В ньому постійно хтось мав перебувати, він не мав бути порожнім. Однієї ночі так вийшло, що не було нікого, окрім однієї особі. Страшно…? Таке питання мала можливість задати людина, яка власне, перебувала на молитовній сторожі одна. Відповідь була наступною: “Ні… Відчуття повної довіри.” (отець-доктор Олег Кіндій).
Це спонукало подумати. Як би я прожила цю ніч? Як би себе поводила? Чи не боялася б? Яка моя довіра та наскільки вона сильна? Інші думки, якими виникло бажання поділитися.
Одна у Храмі. Хм… А насправді не одна. А наодинці з Батьком. Він не покидає нас і допомагає нам у наших щоденних клопотах. Лиш ми не завжди це розуміємо, приймаємо і не завжди дякуємо.
Чи було б мені страшно перебувати у Церкві одній? Не знаю. Та це один із шансів побути наодинці з Богом, поговорити зі своїм Небесним Отцем. Розказати Йому про все, що болить і турбує; про неспокій і радість. Про все. Поспілкуватися на різноманітні теми і ніхто цьому не завадить, бо ми лиш удвох. Про цю розмову ніхто не дізнається. Вона залишиться між нами та у стінах Храму. І чого насправді боятися, якщо з тобою є справжній Охоронець.
Другий шанс – через тишу, молитву почути Його голос. Спробувати зрозуміти, що Господь до мене промовляє. Лиш в таких обставинах можна сповна відчути стовідсоткову турботу Небесного Отця, відчути Його руку, слово, підказки. Зрозуміти себе – наскільки сильна моя довіра, віра. Чи насправді я Йому довіряю так, як би мало бути?. Переосмислити і сповна довіритися Таткові.
Думаю – страшно не було б. Якщо з тобою поряд Той, хто любить тебе, приймає таким, як є – нічого не страшно. Які б не були перешкоди, випробування, упадки, радості – Небесний Тато поряд. Він підніме, допоможе. І лиш залежить від нас самих – НАСКІЛЬКИ МИ ДОВІРЯЄМО ЙОМУ?!
А як би ти провів свою ніч наодинці з Богом?
