Коли людина хворіє чи має якусь фізичну травму, то в неї появляються нові пережиття. Вона спостерігає цікаві переміни, які відбуваються всередині неї.
Так відбулось і зі мною. Народилися нові роздуми, якими радо поділюся. Ці відчуття неочікувані, незвідані та незрозумілі для мене. Ніколи не думала, що відкрию їх для себе. А воно сталося. І для цього потрібно було побути вдома, на “відпочинку”, який придумав для мене Бог.
Нічого в цьому житті не відбувається з нами випадково. Все продумано за нас, що і коли нам краще. Це ми завжди кудись поспішаємо, біжимо, часто не вистачає часу на головні речі, все хочемо вирішити самостійно. А іноді варто зупинитись, сказати «СТОП» і послухати навколишній світ, побути в тиші. І тоді точно можна щось почути. Саме те, чого ти не почуєш при шумі, щоденних клопотах.
За своє фізичне падіння я подякувала Богу. Ти піднімаєшся та рухаєшся далі, незалежно, як це стається – швидко чи повільно. Це лише фізичний біль, він переходить. Є інші падіння, з яких іноді важко піднятися, які довше болять. А є й такі, які по-людськи важко прийняти. Це перше, що я подумала.
Друге полягало трішки в іншому. Воно пов’язане з духовним світом. Через вимушені “канікули” в неділю я залишилась удома. Довелось Божественну Літургію дивитися в онлайн-режимі. Її традиційно транслюють по “Живому ТБ” з Патріаршого Собору. Все ніби нормально – ти віртуально сповна перебуваєш на Літургії, навіть підспівуєш. Та є одне “АЛЕ”, яке я відчула дуже сильно. Це був “голод за Причастям”. На той момент мені дуже сильно не вистачало Бога у Святому Причасті. З жалю мені на очі навернулися сльози. Ніколи раніше за собою я такого не помічала. Не усвідомлювала, мабуть, до кінця того Таїнства, як і того, що відбувається зі мною під час цього. Хоч я і плакала, але одночасно раділа, що зійшло на мене таке просвітлення. А ще я дізналася іншу річ – про Духовне Причастя. Виявляється, нічого страшного, якщо ти через обставини не зміг прийняти Євхаристію в церкві, в реальному часі, і можна прийняти Христа, щиро закликавши до Нього, запросивши Його у Своє серце. А також, що Вифлеєм є у кожному з нас. Він є всюди, де б ми не перебували. Лише треба відкрити серце для народженого Ісусика та огорнути Його своїм теплом і щирою любов’ю.
Був ще один цікавий момент, який я для себе зауважила. Коли відчувала сильний фізичний біль, то найкращими ліками для мене були “Ісусова молитва” і “О, Маріє, Мати Божа, молися за нас”. Промовляючи їх, я забувала і про свій забій, і про інші болісні відчуття по всьому тілу. Ці молитви помагали дуже сильно. А також – Вервиця,“Отче наш” та “Богородице Діво”. Завдяки їм ставало легше не тільки для тіла, а й для душі. Забувалося все.
Життя – це суцільна велика проща зі своїми перешкодами, падіннями та зростаннями. Все на початку вдається непросто. А Бог таким чином до нас промовляє, намагається допомогти нам застановитися, показати Свої плани щодо нас. Дякуймо Богові за падіння і підняття, за все. Пробуймо у всьому розгледіти Божу волю і те, що хоче нам сказати чи показати. Радіймо кожній миті. Життя прекрасне та непередбачуване. Цінуймо його і всіх, хто поряд.
