Якось по-особливому відчувається кожне велике релігійне свято, скажімо, Різдво Христове, Преображення Господнє, а чи Пасха. Всі вони приносять радість, відпочинок, додають привід задуматися над власною душею, над тим, що й справді вічне та, поза всяким сумнівом, важливе. Однак, нещодавно я зрозумів, що ще по-іншому, можливо, якось по-домашньому відчувається кожне Богородичне свято. Молячись Літургію чи готуючи проповідь, усвідомлюєш, що ти вже знаходишся деінде, тільки не тут, де зараз є твоє тіло. Хтозна, а може це наша Матір ось так просто запрошує нас до себе в гості, бо ж кожне Її свято – це, перш за все, для нас.