Коли ідеш пішою прощею у відпустове місце, чи просто подорожуєш, трапляється багато цікавих історій.
Зустрічаєш нових людей. Споглядаєш чудові краєвиди, особливу глибину голубого кольору неба. Відчуваєш надзвичайну свіжість повітря після нагрітого сонцем дня. Трепет серця від молитви, котру уже давно знаєш, але саме тут зрозуміла по-новому щось раніше уже знане. А смак води… який тільки в цей момент такий. У кожного свої спогади. Їх можна писати безмежно. Або не писати. Зберігати у серці, як таїну.
Але тут спогад саме про травневий відпуст до Унева. Це ось таке фото. Воно пригадує людей. Які зустрілися у цей день.
Коли до Унева залишається зовсім мало. Бо це Якторів. І Господарі на подвір’ї пропонують тобі трохи води не лише пити, а освіжити ноги. А я, сидячи та охолоджуючи ноги у тазику так, наче у гірській купелі, зробила це фото. Вони очікують на групу прочан.
Звичайно, якщо стільки осіб та маленький песик Віто пильнували мою групу, то я не спізнила. Дякую Вам, Добрі Люди з Якторова. Звичайно, я згадала їх у cвоїй молитві в Уневі.
