У суботу, 24 березня, у Дем’яновому Лазу відбудеться перепоховання 134 жертви комуністичного режиму. У серпні 2017 року їх виявили поруч з єврейським кладовищем в Івано-Франківську працівники «Прикарпаттяобленерго», які прокладали кабель. Поблизу єврейського кладовища було поховано 134 скелетовані трупи людей. 70 з них належать жінкам. Ще два – дітям. Тіла жертв террору НКВС 1939-1941 років були зариті в три неглибокі траншеї.
На прес-конференція, яка була присвячена цьому перепохованню, Митрополит Володимир зазначив: «Немає нічого таємного, як вчить нас Святе Письмо, що б не стало явним».
Обличчя учасників зустрічі були переповнені німим жахом, особливо, коли судмедексперт Омелян Левицький розповів про деталь жорстоких тортур закатованих українців.
Це все наводить на певні роздуми, адже, не зважаючи на те, що минуло уже понад 70 літ, наша земля продовжує говорити до нас через постійні розкопки такого характеру. Тільки за роки незалежності це вже третій подібний випадок в Івано-Франківську. А скільки ще таких «братських» могил є не лише в нашій області, але й по цілій Україні?
Однак особисто мене вразило інше: серед речей, які експерти розкопали, поряд з останками, є чимало речей релігійного вжитку. Це свідчить про те, що наші предки навіть в часи атеїстичного режиму не боялися свідчити Христа, можливо, як і відомі Церкві ранньохристиянські мученики.
Слушно запитав на прес-конференції наш Митрополит: «За що були вбиті ці люди? – За те, що були християнами? Українцями? Патріотами?». Питання, яке не потребує відповідей…
Серед знайдених останків є як мінімум 2, які належать дітям – 8 та 16 літ. Чи їх також можна класифікувати під гриф «Ворог народу»? – ще одне запитання, на яке важко дати відповідь.
Також серед можливих жертв є тіло, яке ідентифікують священнослужителю УГКЦ о. Степану Цибуху родом із с. Острів Галицького району. А це вже вкотре засвідчує ту просту істину, що пастир, як вчить Папа Франциск, «має пахнути своїми вівцями». Зрозуміло, що о. Степан не чув того повчання, але добре знав, що священнослужитель, вибраний з народу, має бути із народом всюди. І навіть в момент смерті. Особливо в момент смерті.
Цікаво, що в радянських записах енкаведистів священиків зараховували до військовополонених. Виникає питання: чому, адже вони не носили та не використовували зброї? Можливо, той диявольський режим чітко відчував, хто той, хто в ім’я Христове прощає гріхи, причащає вірних, хрестить дітей, ховає покійників, є завжди зі своїми людьми.
Мені важко сказати, чи був о. Степан для всіх невинно убитих 133 осіб парохом? Цілком можливо, що вони навіть ніколи не зналися. Але факт залишається фактом: він був з ними і, ризикну припустити, не одному в останню мить їхнього життя в ім’я Христа відпустив гріхи.
О, як же ж часто ми забуваємо про те, ким є для нас наші душпастирі! Часто ми вважаємо їх простими людьми (по факту так воно і є). Однак, чи проста, пересічна людина, може подати нам Євхаристійного Христа? Очевидно, що ні.
Цими вихідними в Івано-Франківську, швидше за все, буде оголошений траур. Наша Церква, наша влада закликають людей взяти участь у поминальних богослужіннях. І ці богослужіння плавно перейдуть в неділю, коли ми цілою нашою міською громадою та гостями міста вийдемо, щоби вулицями Івано-Франківська пройти Хресну Дорогу. Як і в попередні роки, вона буде присвячена єдиному воланню до Господа – миру в Батьківщині нашій Україні.
Долучімось до цих заходів, бо ж дуже добре є віддавати останню шану покійниками, але ще краще є молитися, щоби ця трагічна сторінка нашої історії більше ніколи не мала місця.
«Якщо вони замовкнуть, – повчає Христос, – каміння буде говорити» (Лк. 19, 40). Це каміння, ця земля вже промовляє до нас через невинно убитих синів та дочок нашої України, які й в останню свою путь несли ті хрестики-медальйончики і з молитвою на устах падали до братських могил.
Та чи ми, їхні нащадки, наслідуємо їхню віру, їхній патріотизм, їхню геройську жертву? Питання залишається відкритим.
