Автор: Володимир Мамчин
Джерело: Духовна велич Львова
Напередодні свята Усікновення голови Івана Хрестителя від однієї своєї знайомої у ФБ отримав таке запитання: «Чи завтрашня Літургія є обов’язковою? Тобто чи буде гріхом, якщо людина пропустить Службу Божу 11 вересня? Мене запитують мої куми, я можу лише глянути на церковний календар і сказати, що день позначений червоним кольором; але їм це недостатній аргумент, кажуть, що календарі бувають різними…Я так розумію, що вони обоє на роботу, двоє діток в садок, а на 7 ранку їм проблемніше прийти на Літургію (живуть не у Львові). Сказали, що священик на проповіді завжди наголошував, коли святкові дні і обов’язок прийти до церкви, а цього разу – нічого особливого не казав (очевидно забув)».
Власне кажучи, таке питання виникає дуже часто і у багатьох людей. Як часто ходити до Церкви? Чи не піти до Церкви є гріхом? Чи досить відвідувати Церкву щонеділі? Чи у свята? Чи в неділю і свята? А якщо так, то в які свята, адже в Церковному календарі кожен день – якесь свято..? Ці та інші питання християни – як практикуючі, так і формальні ставлять досить часто. Одні запитують, бо хочуть виправдати своє нечасте відвідування храму. Інші справді хочуть дізнатись позицію Церкви щодо цього питання. Відповіді спробуємо знайти разом. Оскільки моя знайома, як і її куми, котрим власне питання належить, так і я, є греко-католиками, то відповів я згідно із традицією УГКЦ, хоча, мабуть, у інших Церквах позиція стосовно відвідування храму не дуже різниться. Отож, якщо підходити до відвідування храму, як до обов’язку, то із цього приводу законодавство УГКЦ, а саме її Партикулярне право (114 Канон) мовить так[1]*:
Кан. 114 (кан. 880, § 2 ККСЦ)
§ 1. Вірні зобов’язані святкувати у день Святої і великої неділі Пасхи та всі рядові неділі церковного року, у храмове свято власної парафії, у свято Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла та у дванадесяті свята, якими є:
1) Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії;
2) Всемірне Воздвиження чесного і животворящого Хреста;
3) Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії;
4) Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
5) Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
6) Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
7) Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і приснодіви Марії;
8) Вхід Господа Бога і Спаса нашого в Єрусалим (Квітна неділя);
9) Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
10) Зіслання Святого Духа (П’ятдесятниця);
11) Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
12) Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
§ 2. У ці дні вірні зобов’язані брати участь у Божественній Літургії і утриматися від важкої фізичної праці.
§ 3. Вірних заохочується до участі в богослужіннях у дні таких свят церковного року:
1) Преставлення святого апостола і євангелиста Івана Богослова;
2) Покров Пресвятої Богородиці;
3) Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця;
4) Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил;
5) Святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького;
6) Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця;
7) Зачаття святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю;
8) Собор Пресвятої Богородиці;
9) Святого апостола первомученика й архидиякона Стефана;
10) Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і Святого отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської;
11) Пратулинських мучеників;
12) Святих трьох святителів, великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого;
13) Блаженної преподобної Йосафати;
14) Святого славного великомученика, побідоносця й чудотворця Юрія;
15) Понеділок Святого Духа;
16) Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа;
17) Різдво чесного і славного пророка, предтечі і хрестителя Господнього Івана;
18) Блаженного священномученика Миколая і тих, що з ним постраждали; Блаженного Еміліана;
19) Святого рівноапостольного великого князя Володимира, у святому хрещенні названого Василієм;
20) Спомину освячення Патріаршого собору в Києві;
21) Святого славного пророка Іллі;
22) Усікновення чесної голови чесного і славного пророка, предтечі і хрестителя Івана.
Саме в ці дні, згідно із законодавством УГКЦ, вірні цієї Церкви мають обов’язок відвідувати храми: щонеділі, храмове свято парафії, свято апп. Петра і Павла та у 12 найбільших свят Церковного року. Якщо вдатись до нехитрих підрахунків – 66 рази (52 неділі+14 свят) на рік*. Не так вже й багато… Ще у 22 свята* Церква «заохочує» вірних до участі в Літургії. Тобто якщо в ці дні ви відвідуєте храм і утримуєтесь від важкої фізичної праці, то можете вважати себе законодавчо «чистими». Безумовно ми повинні дотримуватись Церковного законодавства, адже воно допомагає підтримувати у Церкві, як інституції, лад. Воно є дуже важливим і ми не маємо підстав його не виконувати. Але є і інший бік медалі… Якщо ми порушуємо державне законодавство, то є відповідні служби, обов’язком яких є у разі порушення закону певними особами, затримати їх і притягти до відповідальності – в залежності від злочину чи правопорушення або адміністративної, або дисциплінарної, або і кримінальної… В Церкві нема ні міліції, ні СБ, ні прокуратури, ні пенітенціарної служби… Хоча за порушення Церковного законодавства і передбачені Церковні кари, але якщо винуватець відмовиться їх виконувати, то ніхто його не може до цього змусити. Так і із законодавством стосовно відвідування богослужінь. Нехай кожен, хто вважає себе греко-католиком перегляне подані вище дні, і поклавши руку на серце скаже, чи у всі ці дні був у храмі..? Зрештою хтось скаже фразу, яка зараз дуже модна: це все придумали попи\ксьондзи, щоб збивати з людей гроші. Бо ж на кожній Літургії тацю пускають… А помолитись я можу і вдома…
Є ще один, як на мене, найголовніший аспект цього питання. Кожен із нас має батьків. Кожен із нас їх любить. Так от, якщо ми справді щиро любимо своїх батьків, то чи прийде нам до голови питати в когось скільки разів на рік ми повинні ходити до них в гості. Абсурд, чи не так? А чи спаде комусь на думку казати: я не відвідую своїх батьків, бо там треба бути дуже довго, бо я не маю в цьому потреби, бо я люблю їх в душі, бо я можу з ними і телефоном поговорити, бо, бо, бо… Абсурд..? Безумовно. Бо якщо ми справді любимо батьків, то ми шукатимемо кожної нагоди аби їх відвідати. Так і з храмом. Відмовок є сотні, не хочеться їх перераховувати, але остаточним є ключове питання: любимо ми Бога чи ні? Якщо любимо, то нам не потрібні жодні «зобов’язуючі» закони, аби прийти на Літургію і безпосередньо зустрітись із ним у Пресвятій Євхаристії. Молитись вдома – це говорити з батьками телефоном… А бути на Літургії в храмі – це відвідувати Батька.
Бажаю всім нам знайти відповіді на важкі питання. І для цього не обов’язково перелопатити тони літератури. Відповідь – у серці!
[1]Канони партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви[2]Воскресіння Г.Н.І.Х не вказано в переліку дванадцяти, оскільки по-перше є «празником празників» і участь у Богослужіннях цього для кожного християнина є самозрозумілою, а по-друге його завжди святкують в неділю, а на початку канону іде мова про те, що відвідування храму щонеділі також є обов’язковим
*Відредаговано відповідно до чинних Канонів партикулярного права, прийнятого 4 квітня 2018 року Божого
Автор: Володимир Мамчин
Джерело: Духовна велич Львова
Ілюстрація: www.sobor-kolomyya.org
