Споглядаючи море, бачиш як сонце вмивається блакитною водою, дивлячись у воду мов у дзеркало. Довго не можеш дивитися, бо його блиск засліплює очі. Відводиш погляд у бік і бачиш як хвилі, мов діти, намагаються навипередки наздогнати одна одну. Напочатку мала хвиля, а за нею більша викочуються на берег і біжать назад до моря по піску залишаючи за собою білий шлейф, який невдовзі розчиняється у воді.
Деякі ж хвилі не мають змоги потрапити на берег, бо частина його вкрита великим камінням. З кожним сильнішим поштовхом вони розбиваються об могутній захист і лише маленькі, безпорадні крапельки, які підносяться у гору, виблискують на сонці.
Подібно і в житті, кожна спокуса мов хвиля хоче пробратися у наше життя і повернутися назад до спокусника несучи йому частинку нашої душі. І так з кожним разом і ще з більшою силою руйнується наше життя. Однак, якщо ми наше життя будуємо на скелі, якою є Христос, то відсіч спокусами буде очевидна, бо Христос є скелею нашого спасіння і пекельні ворота тоді не зможуть нас подолати.
Вкорінюймося в Ісуса нашими молитвами, пізнаваймо Його через Слово Боже, дозвольмо Йому бути Господарем нашого життя. Коли ж віддамо Йому ключі від усіх кімнат нашої душі, то лиш тоді зможемо, у мирі, радості й Любові відпочивати і споглядати красу Божого Творіння.
