Звичка народжувати щось нове – хороший показник не тільки для самої людини, але й для всього суспільства. Новизна завжди пахне свіжістю очікування.
Коли Ісус прирівнює Царство Боже до невода, який закидують у море, то говорить про нове і старе. Він не абсолютизує своє вчення, ізолюючи його від мудрості Старого Завіту. Однак прагнення новизни Євангелія повністю зреалізоване.
Часто у конфліктах між старшим і молодшим поколіннями палкому спостерігачу хочеться стати на користь однієї зі сторін. Либонь це було б найпростішим рішенням. Сенс не у переконливості аргументів, а у якості чеснот. Одній стороні потрібно більше прислухатись до іншої, а протилежній – цінувати бажання добра, незважаючи на те, яким би воно банальним не виглядало.
Ісус приходить після свого Воскресіння до учнів, звертаючись до них з останніми настановами. Апостоли після всього пережитого заново відкривають все те, з чим зіткнулися. Одні не можуть впізнати його у вигляді подорожнього, дехто віднаходить свою наочну віру, а інші просто радіють присутності Христа прославленого. Ще б пак, адже Христос всім їм дає свій особливий мир, сповнений місійним духом та любов’ю самого Господа.
Факт Воскресіння завжди новий, скільки б ми не переживали цю подію кожного року. Разом з радісними нотками українських традицій ця подія – живий символ перемоги життя над смертю, надією над розпачем.
Воскресіння Христа – це нова мрія з традиційним підґрунтям. Однак традиція не у прийнятому значенні повторювальних дій із навантаженням певного сенсу. Йдеться про традицію віри, цей досвід, який апостоли побачили у світлі Воскресіння. Саме тут проповідь Ісуса дістала свій апогей, про який пише апостол Павло: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша» (І Кор. 15:14).
Втілення вартостей Євангелія дозволяє відчути новизну, яка хоче творити власну історію віри у конкретних обставинах життя. Відтак подія Воскресіння дає надію та впевненість у наших починаннях. Попри, можливо, невдалі спроби перед нами завжди стоїть виклик, який звучить: «А що, як це зробити?». Цей виклик потребує конкретної відповіді. Відтак перший результат породить новий, той – інший, а цей – ще більший. Тоді почуємо про мир, глибокий, вільний, сильний та сповнений надії. Заради цього варто жити без звички інструменталізації, але з подвійним пошуком нових можливостей. З перспективою для себе і для оточуючих.
