Сьогодні кожен, мабуть, погодиться, що ми живемо в дуже шаленому ритмі, де кожен крок наперед сплановано, кожна дія продумана так, що про літній відпочинок залишається тільки мріяти. Кожного вечора, повернувшись з роботи, єдине, про що часто мріємо, – це спокій, тиша.. І це природньо, адже людині потрібно відпочивати, для цього ми маємо вихідні, для цього Господь вибрав собі один єдиний день, щоби кожен міг до Нього прийти та в Ньому спочити (пор. Мт.11:29).
Вже дуже скоро, а точніше цієї неділі, ми будемо відзначати велике свято – Зіслання Святого Духа. Це свято унікальне по своїй суті, адже це – День народження Церкви. З цього моменту ми починаємо спостерігати, як молода спільнота християн, яка, за великим рахунком, почалася з 12 осіб, починає свій рух до світу. І в усьому цьому русі дуже важливим є один нюанс – апостоли не шукали тиші та спокою, отож, щоб бути успішним апостолом сьогодні – потрібно, щоби Дух Святий пробудив у нас той самий запал та ревність.
Як бути апостолом сьогодні?
Насправді слова Христові: «Ідіть і навчайте всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19) не стосуються тільки певної когорти людей. Вони стосуються всіх, хто називає себе християнином. Кожен із нас, хто був охрещений, намагається жити життям Церкви, покликаний також до апостольської місії.
Дуже часто на проповідях я люблю повторювати своїм парафіянам: «Кожен із вас повинен свідчити Христа, можливо, не так словами, як власним життям». І це правда. Відоме українське прислів’я каже: «Слова повчають, але приклад – потягає до наслідування». Так і тут. Ми дуже гарно вміємо поводитися в храмі: одягаємо прекрасний одяг, робимо порядок із собою тощо. Навіть в особистому духовному житті чимало з нас старається тримати лад: ми сповідаємося, ходимо до Причастя. Однак на цьому ми чомусь зупиняємося. Дуже легко бути християнином у святому храмі, в колі однодумців – це не коштує нам фактично нічого. Але щойно ми виходимо із церкви, наша віра кудись зникає.
Для нас дуже просто бути віруючим і давати хабарі, ходити до храму, а опісля йти на свято Івана Купала, хрестити дитину, повісивши на неї червону нитку і т.д. Тому надзвичайно важливо бути християнином постійно: 24 години на добу і 7 днів на тиждень!
Бути християнином –означає, коли я дома – я християнин, а значить я не можу поводити себе негідно; коли я на роботі – я християнин, а значить я мушу сумлінно ставитися до своїх обов’язків; коли я гуляю парком – я християнин, а значить я не можу сміти і тд.
Апостол має бути підготовлений
Саме тому кожен із нас покликаний іти та не боятися свідчити Христа Воскреслого всюди, де тільки може. Так, це не означає, що в мене немає інших тем для розмови, щоби про мене думали, мовляв, я якийсь затятий фанатик. Ні. Це означає, коли я прокидаюся вранці – я молюся; коли проходжу повз храм – я не соромлюся зробити на собі знак святого хреста; коли в мене вимагають хабар – я не боюся відмовити; коли я чую наклеп або якийсь жарт на Церкву – я знаю, що відповісти, щоби бути її апологетом.
Але для того, щоби знати, що відповісти, – мусимо й справді щось знати. Давайте на чистоту, більшість із нас, які ходимо щонеділі до церкви, часто вже й не пам’ятають, скажімо, чому ми хрестимося, склавши три пальці докупи, або ж які то є правди віри і скільки їх: 6 чи 10?
Саме тому наша Церква, особливо в період між Вознесінням Господнім та Зісланням Святого Духа, пропонує нам по-особливому пережити ці 10 днів очікування. Ми маємо так звану Декаду місійності. В цьому часі наші владики пропонують нам пригадати ті основні правди віри, принципи та норми християнського життя, щоби коли на свято П’ятидесятниці ми почуємо «ідіть і навчайте», ми справді мали з чим іти та навчати.
Бути християнином сьогодні – значить ніколи не переставати шукати за Богом. Християнин не може заховатися в свою хатку, мов равлик, і там сидіти в своїй зоні комфорту, бо ж так роблять усі. Ні! Ми покликані йти та голосити – кожен на своєму місці, кожен у свій спосіб. Якщо, скажімо, ви не викидатимете сміття повз урну, чи буде це нашою проповіддю? Безумовно!
То що там із тишею?
Відомий уривок зі Святого Письма, коли пророк Ілля втікав від переслідування, описує його зустріч з Богом, який приходить до нього в подуві легенького вітерцю. Цей момент настільки ніжний, що кожного разу, коли його читаю, й справді відчуваю легенький подув весняного вітерцю.
Однак уже інший момент з Діянь Апостолів, який описує як відбувалося Зіслання Святого Духа, показу нам прихід Бога в гучному шумі, який все сповнює радістю настільки, що складається враження, що апостоли п’яні. Й справді, перебувати в Божій присутності, поруч з Богом – це завжди перебувати в радості. Цар Давид, коли переносив Кивот завіту, танцював з радості. Те саме робить і Йоан Христитель, коли Марія відвідує вагітну Єлизавату: «Дитя з радості здригнулося (затанцювало) в моїм лоні» (Лк.1, 41). Отож попри складений стереотип, мовляв, Господь любить таких сумних, понурих старих людей, які вже не здатні згрішити, сам Бог показує цілком протилежне: він Живий, а якщо Живий, отже любить рух, любить, коли людина радісна, бо ж, як казав св. Іван Боско: «Сумний святий – сумнівний святий».
Тому, вступаючи в це гарне свято – Зіслання Святого Духа, просімо в Нього його дарів, щоб, наситившись ними, ми йшли та ніколи не боялися свідчити Господа насамперед своїм життям, своїми словами. Нехай той заклик Христа: «Іти та свідчити» буде постійно перед нами, щоби кожен наш крок приносив добрий плід, плід Духа Святого.
о. Володимир Лукашевський
