Сьогодні Україною поширюється челендж, який важко назвати “новим”, адже додаток розпочав свою роботу ще в 2017 р., суть якого – показати людину в старшому віці. “Дізнайся яким ти будеш старим” – здається, це саме те, чого зараз потрібно ну геть усім.
Насправді, питання старості завжди було людям цікаве, оскільки хочемо ми того чи ні, однак час – це те, над чим людина влади не має. І слава Богу. В свій час, коли досить похилі віком кардинали обрали значно молодшого від себе Кароля Войтилу за Главу Католицької Церкви, чимало з них тоді казали: «Але ж він такий молодий. Йому буде вкрай складно справлятися зі своїми обов’язками в цей непростий період». На що один із кардиналів сказав так: «Якщо це найбільша його вада, гадаю, Господь пробачить це йому». І справді час – настільки унікальне явище, що зробить людину «сивоволосою» куди краще, аніж якийсь там додаток, до слова розробник якого – колишній співробітник «Яндекса».
Як би там не було, питання «завтрашнього дня» та нашого майбутнього завжди буде цікаве людині. Тому пропоную ознайомитися із кількома думками Церкви з приводу старості.
Святе Письмо
Біблія реалістично описує період старості та належним чином оцінює його. Можливо немає більш яскравішого та досконалішого опису старості, ніж в книзі Еклезіяста: «І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! …» (Екл. 12:1).
Книга Мудрості Святого Письма говорить нам, що старість та мудрість людини не обчислюється кількістю років. «А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій, бо чесна старість не – в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям – за сивий волос править, і вік старечий – це життя неосквернене» (Муд. 4:7-9).
Святе Письмо дає нам прекрасні образи старих людей: Авраам (Бут. 18:11), Мойсей (П. Зак. 34-7), Калев (І. Нав. 14:10-11), Симеон (Лк. 2:25-32), Анна (Лк. 2:36-37), апостол Іван, який навіть у глибокій старості полум’янів любов’ю до свого Спасителя і не втомлювався, навчав дітей Божих любити Його і один одного (1 Ів. 4:7-8). Богу не було перешкодою здійснювати Свої плани, через людей вже немолодого віку. Вище згадані мужі Божі служили Йому до глибокої старості та останнього подиху.
Вчення Церкви
Вже нині св. Папа Іван Павло ІІ в 1994 році сказав: «Старість – це період, коли молодшає дух, і після безлічі розчарувань людина вчиться надіятися на Бога. Церква добре знає, що багато людей наближаються до Бога, особливо в період так званого «третього віку» і що саме в цей період їм можна допомогти помолодшати духом на шляху роздумів і за допомогою церковних Таїнств.
Досвід, накопичений роками, веде літню людину до розуміння меж мирських речей, до глибшої потреби присутності Бога в земному житті. Розчарування, пережиті в деяких ситуаціях, навчили їх покладатися на Бога. Накопичена мудрість може бути великою перевагою не тільки для членів їхніх сімей, а й для всієї християнської громади».
Ще одна теза Івана Павла II: “Час – великий вчитель, він допомагає придбати мудрість”. Старість не позбавляє власних благ, тому що, як зауважує святий Ієронім, вона «зрощує мудрість і дає більш зрілі поради». У певному сенсі це привілейована епоха премудрості, породженої досвідом, оскільки час – великий вчитель. Крім того, відома молитва псалмопівця: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре» (Пс. 89, 12).
«У будь-якому віці Господь просить використовувати наші таланти!» – стверджував Папа Войтила в листі до літніх. І ще: «Шаноблива старість … становить остаточний етап людської зрілості й прояв Божого благословення».
«Якщо ми подивимося і заглибимося у Боже Слово, то побачимо, що старша людина є своєрідним посланням Бога до людей. Господь промовляє до людини в особливий спосіб через старшу особу. Зокрема, старша особа завжди асоціюється з мудрістю, яка є участю чи віддзеркаленням божественної мудрості», – сказав якось наш Блаженніший Святослав.
Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха»
У Святому Письмі читаємо: «Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?» (Сир. 7, 27-28). Шанувати батьків означає ставитися до них із любов’ю, особливо тоді, коли вони немічні, потребують опіки, як, наприклад, у старості.
Митрополит Андрей у вченні про родину наголошував на обов’язкові дітей щодо батьків: «Добрі християни уміють в житті зберегти четверту заповідь Божу “Шануй свого отця і свою матір” навіть тоді, коли батьки недобрі, а не дай Боже не заслуговують на пошану, діти мають їх однаково шанувати, бо такий закон Божий. Християни знають, яка гірка доля тих, що батьків не шанували».
Діти повинні опікуватися батьками в їхніх хворобах, а також надавати їм матеріальну та моральну допомогу в старості. «Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти – повносилий [.…]. Богохульник той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір» (Сир. 3, 12-13.16). Діти повинні пам’ятати, що повага та любов до батьків зобов’язує їх піклуватися про них протягом їхнього життя. Від цього обов’язку ніхто й ніколи не може бути звільнений. Якщо батьки вже пішли з життя, то обов’язком стає християнський похорон, виконання їхньої останньої волі, молитва за них, піклування про їхні могили та пам’ять про річницю смерті («Христос – наша Пасха» №899-900).
Основні потреби літніх людей
Ми мусимо пам’ятати, що літні люди – це люди, які мають особливі потреби, в найкращому значенні цього слова. Мова йде про особливість духовних потреб (приготування до зустрічі з Господом, через часту сповідь та прийняття Євхаристії), потребу в християнському спілкуванні (в цей період особливо гостро відчувається самотність, а тому наше завдання підтримувати літню людину в цей період життя).
Потреба в самореалізації та участі в суспільному та церковному житті. Не раз можна зауважити, що саме старші люди є братами та сестрицями, паламарями чи дяками на парафіях. Вочевидь, вони мають на це час, час самопосвяти, але також це велика місія, яку не слід в них забирати, ба навпаки, варто залучати таких людей до служіння, тоді вони справді будуть відчувати себе потрібними.
Потреба в подоланні спокус та гріхів. Якщо розглядати спокуси та гріхи, які можуть переслідувати християнина в молодому віці, то ми не знайдемо того, що не спокушало б і християн в похилому віці. Ну хоча б взяти до уваги спокусу вмішуватись «не в свою справу» (в старості людина може володіти великим досвідом і високою мудрістю, тому часто може давати поради, коли не просять). Або ж спокусу віддатися смутку та зневірі (з приходом старості людина починає відчувати себе безпомічною, звідти і народжується сумнів та страх перед майбутнім). Спокуса збирати та переносити плітки (гадаю, про це не варто особливо розписувати, ви й без мене те знаєте).
Тому в сьогоднішній день, давайте краще проведемо з нашими дідусями та бабусями кілька годин в розмові чи підтримці, тим самим зробивши якусь дійсно значущу місію, аніж будемо споглядати на себе через якийсь додаток.
Старість прийде, і прийде до кожного, бо ж, як відомо, «молодість – не вічність» і саме тоді ми будемо також відчувати себе на периферії суспільства, самотніми, цілком можливо, запускаючи новий челендж – #явмолодості.
о. Володимир Лукашевський
