Одного разу, коли Ісус прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. І стали кричати: «Що нам і тобі, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?». Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. Біси попросили його: «Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней». «Ідіть!», – сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих. І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. Сівши у човен, він переплив і прибув у своє місто (Мт. 8, 28 – 9, 1).
Розповідь про зустріч Ісуса з біснуватими дуже символічно передає атмосферу середовища, яке не знає Бога – де панує атмосфера страху, непевності, невизначеності, прив’язаності і пошуку сенсу життя у минущих ідеях, людях, речах. Коли сюди приходить Бог, людина стає перед вибором: навести у житті лад, поставити собі пріоритети, які ведуть у вічність, чи попросити Господа відійти, бо у Його світлі видно всю правду, яка неприємна, але вже настільки близька.
Ця розповідь нам також нагадує, що сили добра і зла не є рівними. Що зло не може почуватися комфортно у присутності Бога. За великою люттю злих духів, яка проявляється у поведінці одержимих чоловіків, за жахом, який вони наводять на інших людей, ховається їх страх перед Божим Сином і навіть приниження – вони оправдовуються, що ще не час остаточного суду, що ще можуть трохи понавісніти у цьому світі, просять не відправляти їх у безодню, а дозволити увійти у стадо свиней… І Ісус дозволяє – щоб інші люди побачили їх злість до Божого творіння. Щоб усвідомили, що якби Бог не поставив демонам рамок, яких вони не можуть переступати, впливаючи на людину, розправа над усіма нами була би такою ж, яка спіткала і цих тварин.
Парадокс у тому, що люди, які прийшли з міста, усвідомлюють, що Ісус все-таки вчинив добре, звільнивши біснуватих. Що свобода цих чоловіків вартісніша за втрачене стадо. Однак, стоячи віч-на-віч перед Тим, хто може їм запропонувати щось краще, аніж життя в безладі та гробах (бо читаємо, що «заплата за гріх – смерть» [Рм. 6, 23]), не мають відваги остаточно прийняти рішення і старий спосіб мислення змінити на Божий. Вони не сердяться на Ісуса, навіть не кажуть Йому компенсувати збитки, а просто просять Його відійти: бо ще не час на покаяння, бо ще не готові жити повноцінним життям, бо ще, може, вдасться спастися якось так…
