Усі християни погоджуються, що ми не будемо грішити на Небі. Гріх і остаточне прославлення абсолютно несумісні. Тому між гріховністю цього життя та небесною славою ми повинні стати чистими. Між смертю та славою відбувається очищення.
Відтак, Катехизм Католицької Церкви стверджує: “Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості. Це остаточне очищення вибраних Церква називає чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих” (ККЦ 1030-1).
Поняття очищення від гріха та наслідків гріха після смерті також є встановлене у Новому Завіті в таких уривках як 1 Коринтян 3:11–15 та Матея 5:25-26, 12:31-32.
Вчення про чистилище, або остаточне очищення, було частиною правдивої віри ще до часів Христа. Юдеї вірили в це ще до приходу Месії, як це виявляється в Старому Завіті (2Мак 12:41-45), а також в інших дохристиянських юдейських творах. Ортодоксальні юдеї і донині вірять в остаточне очищення, і протягом одинадцяти місяців після смерті близької людини вони моляться молитвою під назвою Каддіш Скорботного про очищення своїх рідних.
Юдеї, католики та східні православні завжди історично проголошували реальність остаточного очищення. Аж до часу протестантської Реформації в шістнадцятому столітті ніхто не заперечував цю доктрину. Як показують наведені нижче цитати ранніх Отців Церкви, чистилище від самого початку було частиною християнської віри.
Дехто уявляє, що Католицька Церква має детально розроблену доктрину чистилища, але є лише три основні складові доктрини: (1) що існує очищення після смерті, (2) що це передбачає певний біль, і (3) що очищенню можуть сприяти молитви та підношення живих Богові. Інші ідеї, такі як те що чистилище – це особливе “місце” у потойбічному світі або що на здійснення очищення потрібен час – це швидше домисли, а не доктрини.
Ось приклади того, що стверджували ранні християнські письменники на тему очищення після смерті (чистилище):
Діяння Павла та Теклі
“А після вистави Трифана знову прийняла її [Теклю]. Бо її дочка Фальконіла померла і сказала їй уві сні: “Мамо, ти матимеш цю незнайомку Теклю замість мене, щоб вона молилася про мене і щоб мене перевели до місця праведних” (Діяння Павла та Теклі [160 рік]).
Аверкій Єрапольський
“Громадянин видатного міста, я збудував це [склеп], ще коли жив, щоб у мене було місце спочинку для мого тіла. Моє ім’я Аверкій, учень цнотливого Пастиря, який пасе своїх овець у горах та на полях, який скрізь оглядає чудовими очима, який навчив мене вірних писань життя. Стоячи поруч, я, Аверкій, наказав записати це: Воістину, мені був сімдесят другий рік. Нехай кожен, хто погоджується з цим і хто це розуміє, молиться за Аверкія” (Епітафія Аверкія [190 рік]).
Мучеництво Перпетуї та Феліцітати
“Тієї ж ночі це було показано мені у видінні: я [Перпетуя] бачила, як Дінократ виходив із похмурого місця, де також було ще кілька людей, і він був зсохлий та дуже спраглий, з брудним обличчям і блідого кольору, і з раною на обличчі, яку він мав, коли помер. Цей Дінократ був моїм братом за плоттю, семирічного віку, який нещасно помер від хвороби. … За нього я молилася, і між ним і мною був велика прірва, так що ніхто з нас не міг підійти до іншого. . . і [я] знала, що мій брат страждає. Але я вірила, що моя молитва допоможе його стражданням. … Я молилася за брата вдень і вночі, стогнала і ридала, щоб він міг бути мені дарований. Потім, у день, коли ми залишилися в кайданах, мені це показали: я побачила, що місце, яке я раніше спостерігала, що було в мороці, тепер було світлим; і Дінократ, із чистим тілом, добре одягнений, знаходив освіження. … [І] він пішов від води, щоб радісно бавитись, як роблять діти, і я прокинулася. Тоді я зрозуміла, що його перевели з місця покарання” (Перпетуї та Феліцітати 2:3-4 [202 рік]).
Тертуліан
“Ми приносимо жертви за померлих у дні їх народження [дата смерті – народження у вічне життя]” (Корона 3:3 [211 рік]).
“Жінка після смерті свого чоловіка. . . молиться за його душу і просить, щоб він, чекаючи, знайшов спокій; і щоб він міг брати участь у першому воскресінні. І щороку, в річницю його смерті, вона приносить жертву” (Моногамія 10:1-2 [216 рік]).
Кирило Єрусалимський
“Потім ми згадуємо також про тих, хто вже заснув: по-перше, патріархів, пророків, апостолів і мучеників, щоб через їхні молитви і благання Бог отримав наше прохання; далі ми також згадуємо про святих отців та єпископів, які вже заснули, і, простіше кажучи, про всіх серед нас, хто вже заснув, бо ми віримо, що це принесе дуже велику користь душам тих, за кого виконується клопотання, поки викладається ця свята і найурочистіша жертва” (Катехитичні лекції 23:5:9 [350 рік]).
Григорій Ниський
“Якщо людина відрізнятиме в собі те, що є суто людським, від того, що є ірраціональним, і якщо вона буде уважною щодо життя більшого громадянства, то в цьому теперішньому житті вона очиститься від усякого згодженого зла, долаючи ірраціональне розумом. Якщо вона схиляється перед ірраціональним тиском пристрастей, використовуючи для пристрастей співпрацюючий прихований предмет ірраціонального, вона може зовсім по-іншому дуже зацікавитись тим, що є кращим, коли після її відходу з тіла, вона здобуває знання про різницю між чеснотою і недоліком, і виявляє, що не може прийняти божества, поки очищаючий вогонь не очистить її від брудної зарази в своїй душі” (Проповідь про мертвих [382 рік]).
Іван Золотоустий
“Давайте допоможемо їм та вшануємо пам’ять про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою свого батька [Йов 1:5], чому б ми сумнівалися, що наші жертви за померлих приносять їм певну втіху? Давайте не соромитись допомагати тим, хто помер, і промовляти за них наші молитви” (Проповіді на 1 Коринтян 41:5 [392 рік]).
“Плач за тими, хто помирає у своєму багатстві і хто з усім своїм багатством не приготував ніякої розради для власних душ, хто мав силу змити свої гріхи і не хотів цього робити. Давайте поплачемо за ними, допоможемо їм настільки, наскільки це можливо, давайте подумаємо про якусь допомогу для них, якою б вона не була, але давайте якось допоможемо їм. Але як, і яким чином? Молячись за них і благаючи інших молитися за них, постійно даючи милостиню бідним від їх імені. Не даремно апостоли визначили, що в дивовижних таїнствах слід пам’ятати про померлих. Вони знали, що тут для них багато вигоди, багато користі. Коли весь народ стоїть з піднятими руками, священицьке зібрання, і ця страшна Жертва викладається, як, коли ми закликаємо Бога, ми не матимемо успіху в їх захисті? Але це робиться для тих, хто відійшов у вірі, хоча навіть катехумени не вважаються гідними цієї втіхи, але позбавлені будь-яких засобів допомоги, крім одного. І якого саме? Ми можемо давати милостиню бідним від їх імені” (Проповіді на Филип’ян 3:9-10 [402 рік)).
Аврелій Августин
“Як відомо вірним, існує церковна дисципліна, коли імена мучеників читаються вголос у тому місці біля Божого вівтаря, де за них не підноситься молитва. Однак молитва підноситься за інших померлих, про яких пам’ятають. Неправильно молитися за мученика, чиї молитви ми самі повинні восхваляти” (Проповіді 159:1 [411 рік]).
“Але молитвами святої Церкви, і спасительною жертвою, і милостинею, яка дається за їхні душі, немає сумніву, що померлим надається допомога, щоб Господь міг з ними поводитися більш милосердно, ніж заслуговують їхні гріхи. Вся Церква дотримується цієї практики, яка була передана Отцями: вона молиться за тих, хто помер у причасті Тіла та Крові Христа, коли їх поминають на своєму місці в самій жертві; і жертва приноситься також на пам’ять про них від їх імені. Якщо тоді діла милосердя святкують заради тих, про кого згадують, хто б вагався рекомендувати тих, від імені яких молитва до Бога не проходить даремно? Зовсім не можна сумніватися, що такі молитви приносять користь померлим; але лише тим, які жили до смерті таким чином, щоб ці речі могли бути корисними для них після смерті” (Проповіді 172:2 [411 рік]).
“Тимчасових покарань зазнають деякі в цьому житті, деякі після смерті, деякі як тут, так і потім, але всі вони – до останнього і найсуворішого суду. Але не всі, хто зазнає тимчасових покарань після смерті, прийдуть до вічних покарань, які мають слідувати після цього суду” (Місто Боже 21:13 [419 рік]).
“Те, що навіть після цього життя має статися якийсь вогонь, – це не неймовірно, і можна дізнатись, і або виявити, або залишити прихованим, чи може хтось із вірних бути врятований, хтось повільніше, а хтось швидше, у більшій чи меншій мірі, в якій вони любили добрі речі що підпадають тлінню, через певний вогонь чищення” (Довідник з віри, надії та милосердя 18:69 [421 рік]).
“Час, який наступає між смертю людини та остаточним воскресінням, утримує душі в прихованих схронах, відповідно до того, скільки кожна людина заслуговує на відпочинок або труднощі, зважаючи на те, що вона заслужила, коли жила в плоті. Також не можна заперечувати, що душі померлих знаходять полегшення через благочестя своїх друзів та родичів, які ще живі, коли за них приносять Жертву Посередника [Месу] або коли дають милостиню в Церкві. Але ці речі приносять користь тим, хто, коли вони були живими, заслуговував на те, що згодом їм могли допомогти ці речі. Існує певний спосіб життя, ні настільки хороший, що не потрібна ця допомога після смерті, ні настільки злий, що ця допомога не приносить користі після смерті” (Довідник з віри, надії та милосердя 29:109 [421 рік]).
NIHIL OBSTAT: Я дійшов висновку, що матеріали, представлені в цій роботі не містять доктринальних або моральних помилок.
Bernadeane Carr, STL, Censor Librorum, 10 серпня, 2004
IMPRIMATUR: Відповідно до 1983 CIC 827 цим надається дозвіл на публікацію цього твору.
+Robert H. Brom, єпископ Сан-Дієго, 10 серпня, 2004
Джерело: What the Early Church Believed: Purgatory
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Ілюстрація: Чистилище, латинський горельєф
