31 Залишивши околиці Тира й Сидона, Ісус знову прийшов до Галилейського моря, на територію Десятимістя. 32 І привели до Нього глухонімого, і просили Його, щоби поклав на нього руку. 33 Відвівши його вбік від натовпу, Він вложив Свої пальці в його вуха і, плюнувши, доторкнувся до його язика, 34 та, звернувши погляд до неба, зітхнув і каже йому: Еффата! тобто: Відкрийся! 35 І враз відкрилися його вуха, і розв’язалися пута його язика, і він заговорив виразно. 36 Ісус звелів їм, аби нікому про це не говорили. Та чим більше Він їм забороняв, тим більше вони розголошували. 37 І надзвичайно дивувалися, кажучи: Він добре все робить: глухим дає слух, а німим — мову.
Євангеліє від Марка 7:31-37, переклад о. Турконяка
“Він добре все робить” – це слова тих, хто був свідком зцілення Ісусом глухонімого у Мр 7:31-37. Вони сказали це, тому що зрозуміли дві речі про божественне зцілення з цього епізоду.
По-перше, Ісус хоче цілком і повністю вилікувати всіх, включаючи незнайомців. Він не просто покладає руки на людей так, як вони цього просили. Він входить у складний ритуал, щоб показати, що Він прагне відновити людину до цілісності.
По-друге, все, що стосується Ісуса Христа, зцілює і веде до зцілення. Його особистість, дотик, погляд, слина, слова, стогін, присутність тощо – випромінюють цілющу силу: “Він взявши його набік від народу … Він вклав йому пальці свої в уха… Він торкнув йому язика… Він глянув на небо … Він зідхнув… Він сказав”.
Якщо Христос хоче повністю і ретельно зцілити всіх нас і якщо все, що стосується Його, має цілющу силу, то чому ми сьогодні не відчуваємо Його зцілення у нашому житті? Чому ми все ще відчуваємо фізичні, емоційні, духовні хвороби навіть як учні Ісуса Христа?
Однією з можливих причин, чому ми не відчуваємо цієї цілющої сили Христа у нашому житті, є те, що ми не здатні прийняти зцілення Христа. Ми не в змозі поставити себе в поставу щоб досвідчити та зреагувати на це зцілення. Це одна смиряюча та чесна причина відсутності у нас божественного зцілення.
Нам не вистачає цього належного настрою, щоб прийняти і відреагувати на божественне зцілення п’ятьма конкретними способами.
По-перше, нам бракує послідовної молитви. Нам кажуть, що натовп благав Ісуса покласти руки на цього глухонімого чоловіка. Ми досвідчуємо зцілення через нашу постійну та тривалу молитву. Ми повинні продовжувати молитися про зцілення, навіть якщо ми не відчуваємо зцілення, тому що така наполеглива молитва ставить нас у поставу для отримання зцілення, яке Бог хоче дати нам, тоді, коли Він хоче його дати. Як прикро, коли ми молимось лише тоді, коли ми та наші близькі хворі, а потім відмовляємось від молитви, коли хвороба закінчується міцним здоров’ям або смерть забирає наших близьких. Зцілення відбувається, коли ми наполегливою молитвою показуємо, що у нас, для нашого зцілення, немає альтернативи Ісусу.
По-друге, нам бракує вірного учнівства. Нам кажуть, що натовп привів чоловіка до Ісуса. Це означає, що вони точно знали, де в цей момент перебував Ісус. Чи справді ми знаємо, де зараз Ісус у нашому житті? Чи усвідомлюємо ми, що Він з нами і всередині нас? Ми показуємо, що знаємо, де Ісус, на хороших прикладах нашого життя. Ми приносимо душі до Ісуса для зцілення не тільки нашими молитвами, але й прикладом нашого життя. Ніщо так не зменшує цілющу силу Ісуса і не відганяє душі від Його цілющого дотику, як наша згіршуюча поведінка. Ми також повинні свідчити іншим про цілющу силу Ісуса своїм добрим прикладом.
По-третє, нам не вистачає повної довіри і віддання Ісусові у всьому. Подумайте про довіру, яку мав глухонімий, дозволяючи Ісусу відвести його від своїх товаришів і привести до місця зцілення. Уявіть собі повну капітуляцію, яку він здійснив, дозволивши Ісусу прикласти пальці до його вух, плюнути і доторкнутися до його язика. Здається, Ісус не дуже дбає про протоколи гігієни! Цей чоловік реагує, будучи повністю відкритим і довірливим щоб отримати будь-яке зцілення, яке запропонував би йому Ісус, і будь-якими засобами, які Він використав би для цього. Ми теж повинні бути відкритими і довірливими, якщо хочемо зазнати Божого зцілення.
Чи готові ми дозволити Христу вивести нас із звичних нам зон комфорту до місця божественного зцілення? Чи готові ми дозволити Йому торкнутися будь-якого аспекту нашого життя заради досягнення ретельного і повного зцілення? Хіба ми не більш схильні до фіксації шукати фізичного та емоційного зцілення, ігноруючи зцілення духовне? Чи ми повністю довіряємо Богу, щоб віддати Йому свої гріхи та егоїзм через Таїнство Сповіді, яке Він встановив, не роблячи того фальшивого твердження, що ми сповідаємося лише безпосередньо Богові, і що нам не потрібен для цього священик? Хіба ми зазвичай не підходимо до Нього з недовірою щодо Його любові до нас через наші минулі гріхи та болючі переживання у нашому житті? Як Він може зцілити нас, коли ми повністю не віримо в Його любов, силу та мудрість? Ми не можемо випробувати зцілення без цієї необмеженої довіри до Ісуса та відкритості на таємничі засоби, які Він використовує, щоб зцілити нас.
По-четверте, нам не вистачає готовності більше прославляти Бога. Ті, хто став свідком цього дива, не мовчали, як того вимагав Ісус, а розголошували це: “Та що більше Він їм наказував, то більше вони те розголошували”. Боже зцілення повинно зробити нас більш вірними учнями Христа. Коли ми просимо про зцілення, ми також повинні запитати себе: “Якби Бог зцілив мене або моїх ближніх, то як би я прославив Його більшою похвалою та зробив би Його більш відомим і улюбленим усіма?” Ми більше схильні до Божого зцілення, коли ми готові бути більш відданими Йому, навіть перед нашими хворобами.
По-п’яте, нам бракує бажання принести зцілення всім людям. Оскільки Ісус пропонує зцілення всім, наше зцілення залежить від нашої готовності бути каналами божественного зцілення для всіх людей. Щоб насправді очікувати Божого зцілення, ми повинні “не зважаючи на особи, мати віру в Господа нашого, Ісуса Христа прославленого”. Таким чином, ми не можемо дискримінувати інших “з нікчемними думками” (Як 2:1,4) і очікувати від Бога зцілення. Наприклад, як ми можемо очікувати божественного зцілення, коли ми байдужі до жахливих убивст наших ненароджених братів та сестер в утробі їхніх матерів? Подібно до Ісуса Христа, все в нас – наші думки, слова, вчинки – повинно бути джерелом зцілення для всіх людей, без винятку чи умов.
Мої дорогі брати і сестри в Христі, ми зараз живемо з великими побоюваннями щодо смерті від цієї ковід пандемії. Ми сумуємо про смерть близьких і іноді відчуваємо, що переповнюємося страхом перед майбутнім. Нас ніколи не повинні здолати страхи через наші хвороби та хвороби наших близьких, тому що Бог завжди прагне зцілити нас і через нас зцілити наші землі, країни та нації. Це Боже послання до Його вигнаного народу: “Будьте мужні, не бійтесь! … Прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться … В пустині ринуть води і в степу потоки” (Іс 35:4-6). Єдине питання наступне: чи ми належним чином схильні прийняти це зцілення?
Нарешті, ми повинні пам’ятати, що зцілення – це Божа справа. Бог зцілює, кого хоче, як хоче і коли хоче. Так само, як ми не маємо права бути створеними і бути живими сьогодні, так само ми не маємо права на Боже зцілення. Його зцілення і Його благодать, яка підтримує нас, поки ми не зцілимось – це все Його дари для нас. Ми можемо лише відповідно поставити себе, щоб прийняти та відповісти на Його зцілення та благодать.
Наша Євхаристія – це жива зустріч з Богом, який хоче нас зцілити. Євхаристія дарує нам сьогодні все, що Христос має для нашого зцілення – Його божественність, слова, силу, зітхання, тіло, кров, душу тощо. Він пропонує нам цілющу та підтримуючу благодать у цьому благословенному Таїнстві. Все, що Він просить від нас – мати правильну поставу і залишатися у правильній поставі, незалежно від того, зцілилися ми чи наші близькі чи ні. Ось як ми отримуємо Його повне і ретельне зцілення і точно знаємо, що “Він добре все робить”.
Слава Ісусу!!! Вшанування Марії!!!
Автор: Fr. Nnamdi Moneme, OMV
Джерело: Catholic Exchange
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Ілюстрація: Aarón Blanco Tejedor on Unsplash
