З люб’язного дозволу отця Джозефа Мері Вулфа, MFVA, францисканського місіонера вічного слова я ділюся з читачами Aleteia листом, написаним 23 вересня 1964 р. Мартіном Лютером Кінгом, молодшим (1928–1968), який в той час був президентом Конференції керівництва християн Півдня.
Цей історичний документ розкриває дух і серце цього баптистського пастора, який, натхненний прикладом Ганді, використав ненасильство як стратегію захисту громадянських прав чорношкірих американців.
Що написав Мартін Лютер Кінг
Ось цей лист, про який йдеться, його текст:
Шановна міс Блекберн:
Дякую за Ваш недавній лист. Завжди приємно розділяти переконання з нашими друзями доброї волі. Моя явна недбалість була пов’язана з тим, що я хотів приділити Вашому листу мою особисту увагу, та з величезним обсягом пошти, що була переді мною.
Я дуже вдячний за Вашу уважність до мене.
Вервиця виявилася дуже помічною. Ваш лист зігрів моє серце і додав мені нової рішучості.
Давайте продовжувати працювати і разом молитися за кращий світ.
Щиро Ваш,
Мартін Лютер Кінг, молодший
Одержувач листа
Саме пані Мюріель Блекберн надіслала оригінал цього листа о. Джозефу Мері. Вона написала священику, коли їй йшов 81 рік, пояснивши, що у неї є лист, який вона отримала від Кінга у 1964 році, у якому він згадує вервицю. Вона розповіла, що писала Кінгу під час маршів за громадянські права, кажучи, що вервиця – найкращий спосіб завоювати серця.
Блекберн сказала о. Джозефу Мері: “Я хотіла б передати Вам цей лист перед смертю. Чи хотіли б Ви його отримати?”
Рік, коли Мартін Лютер Кінг, молодший написав цей короткий лист пані Блекберн (1964) – той самий рік, коли він отримав Нобелівську премію миру.
Це був також рік, коли президент Ліндон Джонсон, який замінив Кеннеді після його вбивства, прийняв Закон про громадянські права.
Вчасно, як ніколи
Принципи Кінга продовжують надихати багатьох людей і сьогодні.
Його думки виражені у кількох творах. Окрім відомого Листа з Бірмінгемської в’язниці, слід згадати “Силу для любові” (1965) та “Трубу совісті” (1968).
Проте найбільший загальний захват викликав текст – найвідоміша його промова “У мене є мрія”, яку він виголосив 28 серпня 1963 р. перед 250 000 учасниками Маршу у Вашингтоні, біля підніжжя пам’ятника Лінкольну. У своїй промові він посилається на цього президента, який століттям раніше скасував рабство:
Сто років тому цей великий американець, у символічній тіні якого ми сьогодні стоїмо, підписав Проголошення про звільнення. Цей імперативний наказ став чудовим маяком надії для мільйонів негрів-рабів, які обгоріли від полум’я в’янучої несправедливості. Це стало радісним світанком, який закінчив довгу ніч їхнього полону. Але через сто років негри все ще не вільні. (…) У мене є мрія, що мої четверо маленьких дітей одного разу будуть жити в країні, де їх оцінюватимуть не за кольором шкіри, а за змістом їхнього характеру.
Баптист і вервиця
Справді надихає те, що ця велика людина, пастор-баптист, який втілював дух Блаженств (Мт 5:3-12) у своєму житті та у своїй мирній боротьбі, визнав цінність вервиці.
І чи ми, католики, відводимо вервиці місце у нашому житті, усвідомлюючи цінність і силу цієї прекрасної марійської молитви? Це питання, на яке кожен з нас повинен відповісти.
Автор: Jorge Graña
Джерело: Aleteia
Переклад з англійської: Максим Гонтар
