Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від св. Матея 15:21-28
21. Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22. Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.” 23. Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили Його учні й почали Його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.” 24. А Він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.” 25. Та ж підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!” 26. Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.” 27. А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.” 28. Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години.
Коментарі Отців Церкви
«Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську» (Мт 15:21)
Матір поган. Епіфаній Латинський: Після того як Господь пішов від юдеїв, Він опинився в околицях Тиру й Сидону. Він залишив євреїв і прийшов до поган. Ті, що залишилися там, опинилися в погибелі; ті, що були в погибелі, до яких Він прийшов, знайшли порятунок. Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.” (Мт 15:22) О, велике таїнство! Господь пішов від юдеїв, а жінка прийшла з країни поган. Він залишив за Собою юдеїв, вона залишила за собою ідолопоклонство і неправедні дороги. Те, що вони втратили, вона знайшла. Кого вони відкинули в законі, вона почала визнавати вірою. Отже, за дочку свою, тобто народ поган, вона молить Господа: дочка її, охоплена ідолопоклонством і гріхом, жорстоко біснується. (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія» 58).
Жінка поганка. Августин Гіппонський: Очевидно, що вона не належала до народу Ізраїля, до якого належали патріархи, пророки, родичі Господа нашого Ісуса Христа по плоті, а також сама Діва Марія, яка народила Христа. Ясно, ця жінка походила не з цього народу, а з язичників. Адже, як ми читаємо, Господь пішов в околиці тирську та сидонську, потім жінка ханаанянка, перейшовши кордони тих місць, наполегливо шукала допомоги для зцілення своєї дочки, яка була опанована бісами. Тир і Сидон не були містами юдеїв, хоча і лежали поблизу них – це були міста язичницькі. Отже, вона кричала, шукаючи допомоги, вона наполягала. Але не було відповіді, і не тому, що припинилося милосердя, але щоб прагнення її зростало; і не тільки, щоб росло прагнення, але, як я вже говорив, щоб і смиренність її удостоїлася похвали. (Августин Гіппонський «Проповіді» 77.1).
«Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно”» (Мт 15:22)
Крик поган. Іларій Піктавійський: Щоб зрозуміти внутрішній мотив ханаанянки і пояснити подію, слід задуматися про силу її слів. Є тверда впевненість, що в Ізраїлі існувала і тепер існує громада прозелітів, які перейшли від язичництва до справ закону. Вони покинули колишній спосіб життя і зв’язали себе релігією чужого і переважаючого закону, немов своєю. Ханааняни населяли землі теперішньої Юдеї. То поглинуті війною, то розсіяні по сусідніх територіях, то забрані в рабство як переможений народ, – вони носили з собою своє ім’я, але не мали батьківщини. Народ цей перемішався з юдеями, але походив з поган. А оскільки частина людей в натовпах віруючих була прозелітами, то дуже ймовірно, що ця жінка ханаанянка полишила своє місце, воліючи бути в положенні прозеліта, – тобто перейшла від поган до сусіднього народу. Вона просила за свою дочку – образ всіх поганських народів. І оскільки вона знала Господа із закону, то і звернулася до Нього як до сина Давида, бо в законі Цар вічного Царства Небесного іменується: паросток із пня Єссея (Іс 11:1) і син Давидів. Жінка, яка визнавала Христа і Господом, і сином Давида, не потребувала зцілення. Вона просить допомоги для своєї дочки, тобто для всіх поган, охоплених нечистими духами. (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 15.3).
Вийшла з цих околиць. Іван Золотоустий: Євангелист Марко каже, що Христос, увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися (Мр 7:24). Але чому Христос відправився саме в ці околиці? Він, звільнивши юдеїв від закону про вибагливість в їжі, тепер, простуючи далі, відкриває двері вже і язичникам. Так і Петро спершу отримав повеління відступити від закону (про їжу), а потім був посланий до Корнилія (пор. Дії 10:1-48). Якщо хтось запитає: як же Христос, кажучи учням: у дорогу до поган не пускайтесь (Мт 10,5), Сам вступає на цю дорогу? – то ми скажемо на це: по-перше, Він не зобов’язаний був Сам виконувати того, що заповідав Своїм учням; по-друге, Він йшов в ці околиці не проповідувати – на це вказує і Марко, кажучи, що Господь заховався, але не міг утаїтись. Так як не слідувало Христові йти до язичників першим, так, навпаки, невідповідно було з Його чоловіколюб’ям віддаляти їх від Себе, коли вони самі приходили. Якщо Йому не належало залишати тих, які віддалялися від Нього, тим більше не належало було уникати тих, які самі Його шукали. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 52.1).
«Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили Його учні й почали Його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами”» (Мт 15:23)
Відпусти її. Епіфаній Латинський: Отже, жінка ця просила Господа про свою дочку – Церкву поган. Він же не озвався до неї і словом. Не те щоб Господь не хотів зцілити її, але Він хотів виявити її велику віру та її смиренність. Тоді учні Його, рухомі милосердям, почали просити Господа, кажучи: Відпусти її, бо вона кричить за нами. Та у відповідь Він сказав: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля (Мт 15:24). І сказав Він це натовпам юдеїв, щоб не було їм в судний день приводу сказати у виправдання: Він прийшов до поган і не стільки до нас. (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія» 57).
«А Він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля”» (Мт 15:24)
Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля. Іларій Піктавійський: Господь терпляче зберігає мовчання, залишаючи Ізраїлю привілей порятунку. А милосердні учні звертаються з благанням, і Він, знаючи таємницю волі Свого Отця, відповідає, що посланий до загиблих овець дому Ізраїля. Так стає абсолютно зрозуміло, що дочка жінки ханаанянки втілює образ Церкви, коли жінка наполегливо просить того, що призначалося іншим. Не те щоб порятунок не передбачався для поган, але Господь прийшов до Своїх і серед Своїх, чекаючи початків віри від цього народу, Він пустив коріння; інші ж повинні були врятуватися через проповідь апостолів. Тому Він сказав: Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам (Мт 15:26). Погани охрещені тут ім’ям щенят, а жінка ханаанеянка знаходить порятунок через свою віру. Щось таємниче всередині неї змушує її говорити про крихти, що падають зі столу і поїдаються щенятами. Зневажливе значення псів пом’якшується вживанням зменшувально-пестливої форми. (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 15.4).
Небажання Ісуса дати наклепникам привід для звинувачення. Єронім Стридонський: Ісус не з фарисейської гордості і не з зарозумілості книжників сказав це, але щоб не суперечити даній Ним раніше настанові: У дорогу до поган не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте (Мт 10:5). Адже Він не бажав дати Своїм наклепникам приводу для звинувачення і залишив завершення спасіння язичників на час Свого страждання і воскресення. Учні ж, ще не посвячені в таїнства Господні або спонукувані милосердям, стали просити Господа за жінку ханаанянку (її другий євангелист називає сирофінікійкою). А може бути, вони хотіли позбавитися від її настирливості, оскільки вона наполегливо і голосно зверталася до Нього не як до доброго, а як до суворого лікаря. (Єронім Стридонський «Коментарі на Євангеліє від Матея» 2.15.23).
Загиблі вівці. Августин Гіппонський: З цих слів виникає питання: як ми з язичників опинилися в стаді овець Христових, якщо Він посланий був лише до загиблих овець дому Ізраїля? Яке значення цього загадкового промислу, якщо Господь, знаючи, навіщо Він прийшов – зрозуміло, щоб мати Церкву серед всіх народів – при цьому сказав, що Він посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля? Тут ми розуміємо, що Він мав засвідчити Ізраїлеві в належній послідовності спочатку Своє тіло і різдво, потім здійснення чудес, а відтак силу Свого воскресення. Але так було установлено споконвічно, так передвіщено і так виконано: що Ісус Христос має прийти до юдеїв, що Його бачитимуть, що Його вб’ють, що Він придбає Собі тих, кого знав заздалегідь. Так що народ мав потребу не в осудженні, а в тому, щоб бути просіяним, подібно як зерно. У ньому було багато полови, але в ньому було приховано і гідність зерна: дещо повинно було опинитися у вогні, дещо – наповнити житниці. І справді, звідки апостоли, як не звідси? Звідки Петро? Звідки інші? (Августин Гіппонський «Проповіді» 77.2)
«Та ж підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!” Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.”» (Мт 15:25-26)
Дивна переміна. Епіфаній Латинський: Отже, у присутності юдеїв, які Його відкинули, жінка з поган просить Його зцілити свою дочку. Але Господь не відповідає. А вона кланяється Йому і просить: Господи! допоможи мені. Тоді Господь говорить їй: Не личить брат хліб у дітей і кидати щенятам. Що на це змогли б сказати юдеї? Він очевидно мав на увазі цим, що вони – сини, а поган Він назвав щенятами. І жінка погодилася зі Спасителем, сказавши: Так, Господи. Тобто – знаю, Господи, що погани щенята, бо шанують ідолів і хулять Бога. Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх. Тобто – Ти прийшов до юдеїв і відкрився їм, але вони не захотіли прийняти Тебе: те, що вони відкинули, дай нам, бо ми просимо. Знаючи про наполегливу віру її, Господь наш сказав: О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. (Мт 15:28). Отже, віра дає те, чого не заслуговують вчинки, і через віру погани зі щенят перетворилися на синів. Як сказав Господь через пророка: І замість до них казати: Ви – не народ мій, – до них казатимуть: Діти Бога живого. (Ос 2:1). Навпаки, юдеї, які не приймають Його, з синів перетворюються на ненависних псів, як Сам Господь сказав під час страждання через пророка: Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія» 58).
«А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх”» (Мт 15:27)
Крихти зі столу панів. Іван Золотоустий: Але ти, разом з вірою, пізнай і смиренномудрість її. Господь назвав юдеїв дітьми; а вона не задовольнилася цим, а назвала їх і панами. Так далека вона була від того, щоб заздрити славі інших! Але й щенята, каже вона, їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх. Чи ти бачиш розсудливість жінки? Вона не взялася суперечити, не заздрила похвалам інших і не образилася власною образою. Яка твердість духу! Христос каже: не личить, – вона відповідає: так, Господи! Він називає юдеїв дітьми, а вона – панами. Він називає її собакою, – а вона приписує собі і дію, властиву псові. Чи бачиш її смиренність? Тепер подивися на зарозумілість юдеїв. Потомки ми Авраамові, кажуть вони, й не були ми ніколи невольниками ні в кого. (Йо 8:33); ми народжені від Бога. (пор. Йо 8:41). Не так чинить жінка. Вона називає себе собакою, а їх панами; і за це стала дитиною. Що ж Христос? О, жінко, вигукує Він, велика твоя віра. Для того і зволікав Він досі з допомогою, щоб сказати ці слова і увінчати жінку. Хай тобі буде, як бажаєш – тобто віра твоя може зробити і більше від цього, але хай тобі буде, як бажаєш! Цей вигук подібний до наказу: Нехай буде світло! І настало світло. (пор. Бут 1:3). І видужала її дочка від тієї години. Бачиш, як багато вона посприяла для зцілення своєї дочки? Тому-то й Христос не сказав: хай зцілиться дочка твоя, а: Хай тобі буде, як бажаєш! – аби ти знав, що сказане нею було не порожніми або улесливими словами, а висловлювали велику силу віри. Найкращий доказ і свідчення останньої полягає в самій події, а саме: дочка її негайно ж зцілилася. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 52.3).
«Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години» (Мт 15:28)
Велика віра. Теодор Мопсуестійський: Коли жінка побачила, що її захисники (апостоли) зазнали невдачі, тоді вона знову просить сама, не відступаючи, і каже Господу: Допоможи мені, – а не попроси за мене. Тоді Спаситель знову каже: Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам. Він називає щенятами (псами) язичників з причини нечистоти їхнього життя і пристрасті до ідолопоклонства; дітьми же – юдеїв, оскільки вони з виду були віддані Богу; а хлібом Він називає не тільки словесне вчення, а й вчення, яке вигодовує віруючих посередництвом знамень. Він виразив це слово для засудження юдеїв: тоді, як їм було дароване життя в Господі, у виді хліба, вони його не прийняли. І ось жінка, яка потерпіла образу, не впадає в гнів. А що ж Спаситель? Він явив ікономію в її відповіді з самого початку. Він зволікав для того, щоб жінка воскликнула своє слово і показала, що вона достойна незліченних вінців. Адже Він відкладає виявлення милості цій жінці не тому, що не хоче дарувати їй прошене, але оскільки задумав розкрити її віру. Він вшановує її похвалами, тому що вона є прообразом Церкви з язичників. І Він не сказав: «Хай твоє дитя зцілиться», але: хай тобі буде, як бажаєш, щоб показати, що сила її віри вирвала зцілення. І хоч вона була достойною більшого, їй було дано те, чого вона побажала. (Теодор Мопсуестійський «Фрагменти» 83).
Примітка. Ікономія спасіння – з грец. означає «домобудівництво», мова йде про те, що Бог «вибудовує» спасіння людини. Грецький термін οίκονομία (ойкономія) дослівно означає управління (νόμος) домом (οίκος). «Отці Церкви розрізняють богослов’я (θεολογίαν) та ікономію (οίκονομίαν), уживаючи перше поняття для визначення таїнства внутрішнього життя Триєдиного Бога, а друге – для всіх Божих справ, через які він об’являється і передає своє життя. Богослов’я об’являється нам через ікономію, і, навпаки, всю ікономію осяває, висвітлює богослов’я» – Катехизм Католицької Церкви. Львів, 2002, 236.
Миттєве зцілення. Августин Гіппонський: Дивіться, браття, як у цієї жінки, яка була ханаанянкою, – вона прийшла з язичників і являла собою прообраз (а саме: виступала образом Церкви) – славно увінчується її смиренність. Дійсно, народ юдеїв, що суворо осуджується в Євангелії, запалав гордістю, тому що був обраний для отримання Закону, тому що з нього вийшли патріархи, явилися пророки і слуга Божий Мойсей вчинив великі чудеса в Єгипті, про які чуємо в псалмах (пор. Пс 106 (105)). Він провів народ через Червоне море, коли розступилися його води, він отримав Закон, який передав тому самому народові. Такими є підстави для звеличування юдеїв. І в силу такої гордості вони не захотіли відповісти Христові – творцю смиренності, приборкувачу зарозумілості, Богу-цілителю, Який, будучи Богом, став людиною, щоб людина пізнала себе як людину. Який великий засіб зцілення! Якщо такий засіб не зцілює гордість, то що тоді може зцілити? Я не знаю. Бог став людиною. Він приховав Божественність, так сказати, в певній мірі прибрав з уваги очевидність її: Він заховав те, що було властиво Йому, і зробив видимим те, що на Себе прийняв. Він став людиною, хоча Він є Богом. Однак людина ще не розуміє, що вона людина, що вона смертна; вона не визнає, що вона слабка, грішна, хвора, що, будучи хворою, їй потрібно шукати цілителя! Що ще гірше, їй здається, що вона здорова! Тому народ цей не наближався – гордість перешкоджала. І як сказано, від цієї оливи, тобто народу, який вийшов від патріархів, відпали природні гілки (саме юдеї, і заслужено, бо стали безплідними у своїй гордості). Тоді до цієї оливи прищепився відросток дикої маслини, який і втілює язичників. Апостол же каже, що деякі з гілок відламалися, а дика маслина прищепилася на їхнє місце (пор. Рим 11:17-24). Вони відламалися в силу гордості; дика ж маслина прищепилася в силу смирення. Таке смирення показала ця жінка, сказавши: «Так, Господи, я – одна з собак, я бажаю кришок». Таким же смиренням здобув прихильність Ісуса і сотник: коли він звернувся до Ісуса з проханням зцілити свого слугу, Господь відповів: Я прийду і оздоровлю його. Але сотник продовжував: Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає (Мт 8:7-8). І він не прийняв Господа під покрівлю свою – він прийняв Його в своє серце. Чим більше смирення людини, тим більше вона отримує і тим повніше. З пагорбів збігає вода, долини наповнюються. Що ж відповів Господь, коли сотник сказав: Я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю? – Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри (Мт 8:10). Це значить що, серед тих людей, до яких я прийшов, я не знайшов такої віри. Що значить такої? Настільки великої. Що робило її великою? Те, що є найменшим, тобто велике смирення. Я не знайшов такої віри: подібної гірчичному зернятку – воно чим менше, тим сильніше. Отже, Господь прищепив дику маслину, коли сказав: Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри (Мт 8:10). (Августин Гіппонський «Проповіді» 77.11-12).
Переклад з російської – Ольга Цицик, за виданням “Библейские комментарии Отцов Церкви и других авторов I—VIII веков. Новый Завет, т. 1б, Евангелие от Матфея” (2007)
Ілюстрація: Christ and the Syro-Phoenician woman, by Pieter Lastman 1625
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
