Притча про сіяча (Лк 8:5-15)

Інші дописи автора

        Притча про сіяча (Лк 8:5-15)

        Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє

        Євангеліє від св. Луки 8:5-15

        5. “Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.” 9. Учні Його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.

        Коментарі Отців Церкви

        Лк 8:5-8 Притча про сіяча

        Цей Сіяч – Ісус. Кирило Александрійський: Він справді є цим Сіячем усього доброго, і ми є Його землею. Весь урожай духовних плодів збирається Ним та від Нього. Він навчав нас цьому, коли казав: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо 15:5) (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Єдиний Землероб цього грунту. Климент Александрійський: Зрозуміло, що попередня грецька освіта, поєднана зі самою філософією, прийшла від Бога до людей не як кінцева мета, але як дощові бурі, що однаково розриваються на родючому грунті, гнійних купах та будинках. Трава та пшениця сходять однаково. На вершинах могил ростуть фігові та інші, менш поважні дерева. Ці розростання виринають у візерунках справжніх речей, тому що вони користуються тією самою силою дощу, але вони не мають такої ж принади, як ті, що ростуть на багатому грунті. Вони або всихають, або є видерті. Так, ця притча про насіння, пояснена Господом, також має тут своє місце. Є лише один Землероб на цьому грунті всередині людини. Це Той, хто від початку, від заснування Всесвіту, посіяв насіння з потенційним зростом, хто посилав дощ у відповідний час, у формі свого верховного Слова. Відмінності виникають з тих часів та місць, де отримується це Слово. (Климент Александрійський, Стромати 1.7.1-2)

        Насіння, що зростає, мусить спершу розпастися. Климент Римський: Розглянемо, улюблені, воскресіння: ніч спить і день повстає; день відходить і повертається ніч. Подивімося на ці зерна, щоб побачити, як і яким чином відбувається розсаджування. “Вийшов сіяч”, і кинув кожне з насіння у землю, і вони, падаючи на землю сухими і голими, розкладаються. Тоді, з їх розпаду, їх піднімає велич Господнього Провидіння, і з одного насіння багато зростає і приносить плоди (Климент Римський, Перше послання до Коринтян, 24).

        Посіяні на Ісусі, що є Дорогою. Ориген: Якщо ми чуємо “це слово”, і з цього слухання наша земля “з радістю” випускає рослинність, яка “висхне”, перш ніж настане пора зрілості чи плоду, наша земля буде зватися “кам’яною”. Сказані речі повинні пустити глибші коріння в наших вухах, щоб одночасно “дати плоди” вчинків і містити насіння майбутніх справ. Тоді кожен з нас на нашій землі справді принесе плоди відповідно до своїх можливостей, “хто у сотні разів”, хто “у шістдесят”, інші – “у тридцяти”. Ми також вважали за потрібне вас запевнити, що серед наших плодів немає “куколю” чи “тернини”. Так є тому, що воно сіється не “край дороги”, але тим Шляхом, як сказано: “Я – путь” (Йо 14:6), таким чином, щоб птахи небесні не могли їсти наші плоди чи наш виноград.
        (Ориген, Проповіді на Книгу Буття 1.4).

        Вуха звертаються до внутрішньої людини. Василій Великий: Що маємо сказати стосовно цього: “Хто має вуха слухати, нехай слухає”? Очевидно, що деякі люди мають такі вуха, які здатні чути Боже Слово. Що Він каже тим, хто не має таких вух? “Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться!” (Іс 42:18). Всі подібні вислови є звертаннями до внутрішньої людини (Василій Великий, Проповіді на Книгу Псалмів 33.13).

        Лк 8:9-10 Значення притч

        Таємниці відкриваються вірним. Кирило Александрійський: Слово Спасителя, так би мовити, постійно приховане. Блаженний псалмоспівець також приніс його перед нас, кажучи: “Я відкрию уста притчами” (Пс 78:2 (77:2 LXX)). Дивіться, те, що Він казав у давнину, сталося. “Навколо Нього зібралась величезна кількість людей з усієї Юдеї, і Він говорив з ними притчами”. Оскільки вони не були гідними пізнати таємниці Царства Небесного, для них Він загорнув це слово у темряву. … їм не дано знати таємниці Царства Небесного, а скоріше нам, хто більш готовий прийняти цю віру. Оскільки Він є досконалою Мудрістю, Він дав нам здатність розуміти притчі та затінені вислови, ці слова мудреців та їх загадки (Прит 1:6). Притчі, можна сказати, є образами речей не видимих, але духовних та незрозумілих для розуму. Притча вказує очам розуму на те, що неможливо побачити очима тіла. Вона красиво виділяє тонкощі мисленєвих речей за допомогою речей чуттєвих та відчутних на дотик (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Лк 8:11-15 Пояснення притчі про сіяча

        Диявол викрадає добре насіння з дороги. Кирило Александрійський: Насіння – це Боже Слово. Ті, хто на шляху – це ті, хто почув Слово. Опісля диявол приходить і забирає Слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не врятувалися. В одну мить ми бачимо, що жорсткість грунту спричинює видирання насіння на шляху. Шлях завжди є твердим та незораним, тому що він є відкритим для ніг кожного. Він не приймає жодного насіння, і воно лежить на поверхні, готове до видирання будь-якими птахами. Всі, чий розум є твердим та непіддатливим, так би мовити, стиснутим, не отримують цього божественного насіння. Божественне та святе наставлення не знаходить способу в них увійти. Вони не сприймають слів, які б виробляли в них страх перед Богом, і за допомогою яких вони могли б принести плоди славних чеснот. Вони перетворили себе на битий та втоптаний шлях для нечистих демонів, саме так, для самого диявола, так що ніколи не зможуть принести святих плодів. Ви, хто не спить, чиє серце неродюче та безплідне, відкрийте свій розум, прийміть священне насіння, уподібніться родючій та добре обробленій землі, і принесіть Богові плоди, що піднімуть вас до життя вічного (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Диявол видаляє слово катехизи. Симеон Новий Богослов: Коли виходите з храму, не починайте відволікатися на порожні та марні справи, щоб диявол не прийшов і не знайшов вас, зайнятих ними. Це як коли ворона знаходить на рівнині зерно пшениці, перш ніж воно покрите землею, вибирає його і відлітає. Диявол забирає пам’ять про слова катехитичних лекцій з ваших сердець (пор. Мт 13:19), і ви опиняєтесь порожніми та позбавленими цінного вчення (Симеон Новий Богослов, Дискурс 30.1).

        Невдячна душа – це шлях, відкритий для зла. Єфрем Сирин: “Бо впало край дороги” (Мт 13:19). Це образ душі невдячної, такої що отримала талант та зневажила доброту того, хто його дав (Мт 25:24-30). Оскільки ця земля була повільна в прийнятті насіння, вона стала дорогою, відкритою для всякого зла. Через це не було місця в цьому грунті, щоб Учитель міг проникнути в нього, як працівник, розбити його твердість і посіяти на ньому своє насіння. Господь описав цього злого в образі птаха, що вириває насіння (Мр 4:4,15). Він роз’яснив, що цей злий не може вирвати вчення силою з серця, якому воно було доручене. В образах цієї притчі Він відкрив голос Євангелія, що стоїть на порозі вух, подібно до зерна пшениці, що впало на поверхню землі, та яке вона не сховала в своїй утробі. Цим птахам не дозволено проникати в землю в пошуках насіння, яке земля сховала під своїм крилом (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 11.13).

        Переслідування спричиняють замішання та втрату віри. Кирило Александрійський: Давайте розглянемо тих інших, про яких Христос сказав: “А ті, хто на камені, коли чують, приймають слово з радістю, і вони не мають кореня. Ці вірять протягом деякого часу і під час спокуси відходять”. Є люди, віра яких не була доведена. Вони просто покладаються на слова і не застосовують розум до вивчення таємниці. Їх благочестя не має коріння і не приносить плодів. Коли вони входять до церкви, вони часто відчувають задоволення, бачачи так багато на зібранні. Вони радісно приймають вчення про таємниці від того, хто навчає, і хвалять його. Вони роблять це без розсуду чи судження, але з необгрунтованих прагень. Коли вони виходять з церкви, вони одразу ж забувають про священні вчення і йдуть звичним курсом, не зберігаючи в собі нічого для своєї майбутньої користі. Якщо справи у цих християн йдуть мирно, і ніякі судові процеси їм не заважають, навіть тоді вони навряд чи підтримують віру, і це, так би мовити, в заплутаному та напруженому стані. Коли переслідування турбує їх, а вороги правди нападають на церкви Спасителя, їхнє серце не має вподобання у битві, а їхній розум кидає щит та втікає (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Тверде Слово не знаходить місця на твердому грунті. Єфрем Сирин: “Те, що падає на каміння …” (Мт 13:20). Добрий Господь відкрив свою милість. Хоча жорсткість землі не оброблялася, Він не відмовив їй у насінні. Цей грунт означає тих, хто відвертається від Його вчення, як ті, хто сказав: “Це слово важке, хто може слухати його?” (Йо 6:60). Подібно до Юди, який чув Його слово і процвітав через Його знаки, але не приніс плоду в момент випробувань (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 11.14).

        Життєві турботи душать насіння. Кирило Александрійський: “Ті, що впали серед терни, – це ті, хто чує і йде, і задихається турботами, багатством і радощами світу і не дає плоду”. Спаситель розсипає насіння, що міцно тримається в душах, які його отримали. Воно вже здійнялося і почало бути видимим, коли мирські турботи задушують його, і воно висихає, будучи заросле порожніми заняттями. Пророк Єремія сказав: “на їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить” (Ос 8:7). У цих речах ми повинні бути схожими на майстерних фермерів, які терпляче очищають терни і руйнують все, що завдає шкоди, а тоді ми посіємо насіння у чистих борознах. З впевненістю можна сказати, що безперечно, “повертається додому радий, несучи снопи з собою” (Пс 126:6 (125:6 LXX)). Якщо людина засіює насіння на землі, що рясніє тернами, багата на бур’яни і щільно покрита непотрібною соломою, вона терпить подвійну втрату. По-перше, вона втрачає насіння, а по-друге, свою працю. Щоб божественне насіння могло в нас розквітати, давайте спочатку викинемо з розуму мирські турботи і невигідне занепокоєння, яке змушує нас шукати багатства (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Милосердя та віра замість багатств. Пасхазій Думський: Милостиня та віра не повинні залишити вас. Пам’ятайте, що кожного дня смерть є поруч, і дійте так, наче могила вже вас покрила. Не турбуйтесь про цей світ, бо тривога задля світу і прагнення багатства – це терни, які задушують добре насіння (Пасхазій Думський, Питання та відповіді грецьких отців).

        Добре насіння приносить добрі плоди різного ступеня. Кирило Александрійський: Це добре насіння є гідне захоплення. Багата і родюча земля приносить плоди стократні. Кажуть, що найкращі грунти, іноді під культивацією приносять стократно, тому це є ознакою всякого родючого та рясного місця. Один із святих пророків сказав із уст Божих: “Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете країною втіхи” (Мал 3:12). Коли божественне слово потрапляє у чистий розум, вмілий до очищення себе від шкідливих речей, воно пускає коріння глибоко і зростає стрімко, як колос кукурудзи. Воно приносить свої плоди до досконалості, будучи сильним у стеблі прекрасно квітучим (Кирило Александрійський, Коментарі до Луки, Проповідь 41).

        Переклад з англійської – Мар’яна Довганика та Максима Гонтара за виданням Ancient Christian Commentary on Scripture: New Testament III, Luke 3rd ed. Edition (2003)

        Ілюстрація: Johne Richardson – The Sower

        Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!

        Інші дописи автора

          Оціни

          How useful was this post?

          Click on a star to rate it!

          Average rating 0 / 5. Vote count: 0

          No votes so far! Be the first to rate this post.

             

            Про автора

            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.