Для того, щоб належним чином зрозуміти феномен християнського храму, потрібно спочатку звернутися до сторінок Старого Завіту, а потім – звернутися до Нового Завіту.
Як відомо, у Старому Завіті згадуються різні місця, де Бог являв себе вибраним окремим особам (патріарху Аврааму, Якову). За часів Мойсея святим місцем зустрічі з Богом була Скинія Завіту, яку спорудила за велінням Бога.
У добу ізраїльських царів таким місцем стає храм, який був збудований з Божої ініціативи Соломоном. Цей храм складався з трьох частин – притвору, святого і святого святих, де зберігалися найбільші святині ізраїльського народу – Ковчег Завіту, посуда із манною і розквітлий жезл Арона.
Основною ідеєю старозавітнього храму було вираження Божої присутності серед вибраного народу. Храм був видимим знаком цієї присутності.
Що змінилося у Новому Завіті? Або навіть радше що доповнив Новий Завіт у значення храму.
Ісус відвідує храм. Шанує його. Але і вносить певні корективи у його розуміння. Адже Ісус сам стає місцем зустрічі Бога і людини. У своїй особі Він сам поєднує Бога і людину. Таким чином сам Ісус здійснює у собі головну ідею храму – перебування Бога зі своїм народом.
Про це часто дуже красномовно говорить ап. Павло: “ви бо храм Бога живого”, “ви – храм Духа”.
Тобто, саме одкровення Євангелія є в тому, що справжнім храмом Бога є сама людина і спільнота людей.
Це потрібно пам’ятати при богословському розгляді феномену храму.
Однак для перших християн також було важливо збиратися у певному місці для молитви, для прославляння Бога. Первісно такими місцями були їх приватні оселі. З часом з’являються особливі місця. Наприклад, в часи переслідувань християн такими місцями були місця мученичої смерті християн, кладовища.
З часом з’являються сакральні споруди, першою з яких була базиліка, потім на сході з’являються хрестовокупольні храми, які ми по сьогодні можемо бачити.
Якими є основні елементи храму у візантійсько-словянському обряді?
Почнімо згори – купол – він представляє Боже володіння, владу, символізує небо і являє нам Христа як голову Церкви.
Далі слідує головна нижня частина храму, яка складається з трьох частин. Це є вівтар (або святилище), храм вірних і притвор. У вівтарі знаходиться головний об’єкт храму = святий престіл, який освячується єпископом і помазується святим миром. На ньому завжди знаходить книга Євангелія і Святі Таїнства.
Найбільшою частиною храму є храм вірних. Саме тут відбувається найбільша кількість богослужінь (зокрема біля тетраподу).
Храм вірних оздоблений великою кількістю священних зображень свят літургійного року чи святих.
Заходимо у храм ми через притвор – там колись стояли неохрещені християни, які ще не могли брати участі у святих таїнствах. Сьогодні деякі обряди теж відуваються у притворі, зокрема, обряд хрещення, вінчання розпочинаються саме там.
Важливо згадати про інші важливі обєкти у храмі, про які ми наразі не згадали – це проскомидійник, який знаходиться у святилищі з північного боку і на якому приготовляється Святі Дари, які будуть перенесені на святий престіл і освячені. Також важливим місцем є горні сідалища, які призначені для єпископа, який очолює літургію і який є знаком присутності самого Христа – великого архиєрея.
Важливим елементом храму також є іконостас, який не розділяє, а поєднує храм вірних зі святилищем. На іконостасі зображено дуже багато подій з історії спасіння і святих. Він зображує нам Небесну Церкву, Царство, до якого ми входимо через святі Таїнства і Літургії.
Як підсумок можемо сказати, що храм є місцем, де збирається Церква, церковна спільнота для молитви. Власне це зібрання християнської спільноти надає найбільшого сенсу храму, а не навпаки.
Храм є для того, щоб ми кожного разу, коли входимо у нього і молимось у ньому, поглиблювали своє розуміння віри і входили в таїнства Царства Христового.
За лекцією Максима Тимо в рамках онлайн-курсу “Основи християнської віри і життя”, який присвячений головним принципам духовного життя християнина який присвячений головним принципам духовного життя християнина
