Уляна Журавчак розповіла про останній день життя отця Григорія Назара, який він провів з молоддю на Зустрічі лідерів спільнот греко-католицької молоді Перемисько-Варшавської архиєпархії. Уляна знайома з отцем із 2015 року, відколи працювала в оргкомітеті Світового Дня Молоді у Кракові.
Коли я думаю про історію того дня, як ми всі в Перемишлі зібрались разом, розумію, що це був незвичайний Божим задум.
Зустріч, яку ми назвали ”Долаючи відстань, що розділяє нас”, насправді була давньою мрією отця Григорія – мрією зібрати усіх молодіжних лідерівархиєпархії. До організації та участі зголосились учасники спільнот «На даху» з Кракова, «Дім» з Варшави та «Обнови» з Любліна. Ми неймовірно щасливі, що допомогли отцю здійснити його мрію і прожили її з ним, цього не передати словами <3
День розпочався Літургією. Владика Євген Поповичвиголосив проповідь, яку можна назвати програмною для спільнот. Бо владика заторкнув багато важливих питань – суть справжнього лідерства, стосунків з Богом та один з одним.
Зустріч з владикою модерував отець Гриць – і робив це, як завжди, дуже вміло. Ми познайомились, розповіли про себе. Був час справжнього діалогу і ділення. Опісля – час презентацій, який мав на меті взаємно збагатитись, кожна спільнота розповідала про себе і разом з тим – дізнавалась про діяльність інших.
Це було 13 травня – день Фатімської Богородиці, і ми разом з о. Грицем помолилися Молебень до Богородиці в наміренні навернення Росії та перемоги України, отець сказав, що візьме нас з собою до Фатіми – під час Світового Дня Молоді у Лісабоні в серпні.
Після обіду усі взяли участь у Великій грі – для всіх нас це було просто море позитивних емоцій – отець радів нами і спостерігав з великим захопленням. Опісля ми довго фотографувалися на залитій сонцем галявині – всі були дуже щасливі: о. Гриць ставив лавку замість стікера для телефону, і ми всі разом дружньо заливалися сміхом.
Стратегічна сесія була завершальною активністю –ми попередньо запланували майбутню молодіжнущорічну прощу, зустріч греко-католицької молоді архиєпархії та проговорили пару інших ініціатив. І хоч наші плани були наче досить конкретними, однак було відчуття простору – отець Григорій давав нам напрямні для руху, але також свободу для прояву себе.
На завершення зустрічі ми зробили отцю подарунок. Ним було горнятко з фотографіями усіх спільнот. Моїми останніми словами до отця були саме слова подяки, за що я неймовірно вдячна Богу. Але взагалі той день можна було би розібрати на цитати. Не хотілось би зайве містифікувати, але то був день з особливою Божою благодаттю, з якось непояснимою гармонією, радістю і спокоєм.
Цей день закінчився словами, які стали для нас особливим посланням. Коли о. Григорій ішов здавати свою постіль, сестра-монахиня Даниїла запитала у нього, мовляв, чого отець так швидко нас залишає. На що він відповів, що має відчуття, немов перед Вознесінням – сам від’їждає, а нас залишає як апостолів. Пізніше на закінчення стратегічного обговорення нашої діяльності отець повторив ці слова до молоді. Коли ми почали згадувати цей день, все, що відбувалося, то ці слова зазвучали для нас з новою силою – як пророче звернення.
Ввечері нас чекали чування, під час яких ми роздумували над долею наших новомучеників, життя яких промовило по-собливому в час війни. Це був час миру, духовного єднання, спільного співу, коли ми разом співали «Тобі за все слава, Тобі за все слава, Тобі за все слава, алилуя, амінь!».
Недільного ранку ми мали завершальну зустріч, де всі ділились одне з одним своїми враженнями. Спільнота з Варшави зробила нам всім несподіванку, змонтувавши відеролик з цих трьох днів і заспівали свіжо придуману подячну пісню. Ми були щасливі. Думаю, що і отець Григорій теж…
Уже за сніданком ми дізналась про те, що сталося. Усім було важко в це повірити, всі були в абсолютному шоці. Ми разом стали молитися…
Отець провів останній день свого життя так, як найбільше любив – у колі своїх овечок – улюблених Божих дітей, саме так ми завжди почувалися біля о. Гриця.
Ми знали про те, що він робить дуже багато добра, але зараз стало зрозуміло, наскільки багато. Кожен, хто знає отця, може годинами розповідати про його неймовірну людяність, тактовність та доброзичливість. Кожна згадка про нього – це радість.
Для всіх нас о. Григорій – живий, бо перейшов від життя земного до Життя вічного. І багато нас, його друзів, щиро віримо, що зараз він ще ближче до кожного з нас…
Розмовляла Тетяна Трачук
