15 років проводу Церкви: голоси сучасників про служіння Блаженнішого Святослава
П’ятнадцять років тому він очолив Церкву, яка вже відновила свої структури після виходу з підпілля й активно розвивала освіту, богослов’я та міжнародні зв’язки. Сьогодні він очолює Церкву, яка служить людям у країні, що воює, працює з новою хвилею еміграції, розвиває освіту й богословську думку та говорить до світу про Україну.
Служіння Блаженнішого Святослава припало на час, коли Церква в Україні мусила бути не лише духовною інституцією, а й моральним голосом суспільства, середовищем освіти, простором солідарності та підтримки людей у час війни. З нагоди 15-річчя його служіння ми попросили духовенство, науковців, інтелектуалів, письменників і громадських лідерів поділитися своїм баченням його постаті в житті Церкви та країни.
«Немає нічого ціннішого, що ми можемо подарувати Блаженнішому Святославові, ніж щиру молитву, повагу й любов у Господі», — архиєпископ Вісвальдас Кульбокас, Апостольський нунцій в Україні
27 березня 2026 року виповнюється 15 років від моменту, як Блаженніший Святослав став Главою УГКЦ.
Так уже Боже Провидіння мені подарувало, що більшу частину цього 15-річного періоду я мав можливість співпрацювати із Блаженнішим Святославом: упродовж понад 7,5 років, з березня 2012 року до січня 2020 року, я працював у Державному Секретаріаті Святого Престолу, будучи відповідальним безпосередньо за контакти з Україною і з Церквами в Україні, передовсім з УГКЦ; а тепер уже майже 5 років, з 2021 року, я є Апостольським нунцієм в Україні і співпраця із Блаженнішим Святославом стала ще тіснішою.
Для мене особисто це величезний скарб і привілей служити в Україні і співпрацювати із Главою УГКЦ, особливо в час війни, коли роль Церкви надзвичайно важлива передовсім у духовному вимірі, але водночас і у сфері гуманітарної допомоги, у координації служіння військових капеланів, в укріпленні стосунків між Церквою і державою, у стосунках з іншими Християнськими Церквами та релігіями, в інформаційних месенджерах.
Непросто перерахувати всі напрями, у яких свідчення УГКЦ важливе не лише для України, а й для всієї Католицької Церкви. Адже хто краще зможе поєднати віру й богословське розуміння з конкретним життям, ніж той, хто безпосередньо переживає тяжкі наслідки війни, біль дітей і сімей, страждання поранених і випробування народу, що живе під обстрілами, без світла й тепла, а навіть і без нічого, і водночас бачить, що міжнародна спільнота не знаходить шляхів для негайного зупинення агресії та відбудови миру і справедливості.
Ці величезні виклики, з одного боку, стають тягарем, який людські сили неспроможні нести, а з іншого — віра і любов до ближнього підказують, що саме так ми беремо участь у стражданнях Господа Ісуса за людей.
Саме віра і любов — це головні дари, якими Бог обдаровує нас у час переслідувань і війн, і саме це свідчення Греко-Католицької Церкви, і зокрема Блаженнішого Святослава як її Глави, для мене є мотивом радості в час випробувань.
А що стосується моїх особистих відносин із Блаженнішим Святославом, то вони позначенні багаторазовою спільною молитвою. Інколи це була молитва в таких ситуаціях, коли ми мали чітке розуміння, що все тільки в руках Господа, що жодна людська сила не здатна допомогти. Ці глибокі моменти складно передати словами, проте вони найбільше єднають і залишаються на все життя.
Тому з нагоди 15 років служіння Главою УГКЦ немає нічого ціннішого, що ми всі, і я зокрема, можемо подарувати Блаженнішому Святославові, ніж щиру молитву, повагу й любов у Господі.
«Він старається бути уважним пастирем для всієї церковної спільноти», — владика Ігор Возьняк, архиєпископ і митрополит Львівський
Ісус Христос, навчаючи апостолів, говорив: «Коли виконаєте все наказане вам, кажіть: ми — слуги непотрібні, бо зробили те, що повинні були зробити» (пор. Лк 17, 10). Цими словами Господь наголошує: Його слуга не повинен звершувати служіння заради нагороди.
Це — важливий орієнтир для кожної духовної особи, адже нагадує, що священник чи єпископ покликаний передусім виконувати Божу волю, бути зосередженим на Господі, а не на винагороді за свою працю.
Духовна особа сіє — проповідує, навчає, служить, а Господь дає зростання і плоди. На мою думку, Блаженніший Святослав добре це розуміє.
Він гідно представляє нашу Церкву і служить їй не лише в Україні, а й у діаспорі, дбаючи як про духовенство, так і про вірних. Активно бере участь у міжнародних зустрічах, зокрема зі Святішим Отцем.
Водночас важливою є участь Блаженнішого в житті самої Церкви через Синод Єпископів. Він старається бути уважним пастирем для всієї церковної спільноти.
Важливо й те, що Блаженніший добре проповідує — просто і зрозуміло пояснює Боже слово, зростає у своєму служінні та набуває досвіду.
Як кожен єпископ, який приходить на нове служіння, він опирається на напрацювання своїх попередників, а відтак продовжує та розвиває їх у сучасних обставинах.
Тому за ці 15 років його служіння життя нашої Церкви має належну тяглість і розвиток, що свідчить про відповідальне та зріле виконання ним свого служіння як Глави Церкви.
«З його служіння користає не лише Церква, а й Україна, Європа і весь світ», — Ярослав Грицак, публічний інтелектуал, історик, публіцист
Українська Греко-Католицька Церква має особливе щастя і, можливо, навіть Боже благословення: впродовж останніх 100 років її незмінно провадять дуже сильні лідери. Обрання, а тим більше 15-річне служіння Блаженнішого Святослава — ще одне підтвердження цього. Як показують ці 15 років, з його служіння користає не лише Церква, а й Україна, а з огляду на важливість українського питання в сучасному світі — і вся Європа, і весь світ.
«Голос Глави Церкви є орієнтиром не лише для мільйонів вірних, а й за межами Церкви», — Валерій Пекар, підприємець, громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та Львівської бізнес-школи УКУ
Блаженніший Святослав очолив Церкву в час надзвичайних глобальних і національних викликів. Українське суспільство проходить через випробування війною та глибокими і стрімкими суспільними трансформаціями, коли усталена картина світу руйнується під ударами агресивних війн, технологічних змін і духовних розчарувань. Місія Церкви в таких умовах виявляється надзвичайно важливою, і голос Глави Церкви є орієнтиром не лише для мільйонів вірних, а й за межами Церкви.
Поєднуючи у своєму служінні традиції Володимирового хрещення та Апостольського престолу, Блаженніший Святослав постійно наголошує на вселенському вимірі УГКЦ, що служить світовому українству, яке значно виходить за межі українських теренів. Водночас він словом і ділом стверджує, що серце Церкви тут, в Україні, де мільйони людей сьогодні потребують духовної підтримки, але й здійснюють духовні пошуки й подвиги. Цінності гідності, солідарності, відповідальності й правди, що їх проголошує Блаженніший Святослав, відлунюють у серцях людей і допомагають зцілити рани, зміцнити віру, надію й любов, здобути силу й наснагу.
«Для нього міжрелігійний діалог — не формальність, а справжнє покликання», — Моше Реувен Асман, Головний рабин України та Києва
Для мене Святослав — це передусім людина щирого серця й глибокої мудрості. Упродовж цих 15 років він послідовно виявляє відкритість до діалогу із представниками різних конфесій і релігійних традицій. Наші особисті зустрічі, особливо в роки повномасштабної війни, лише утвердили мене в цьому. Для нього міжрелігійний діалог — не формальність, а справжнє покликання. Його голос завжди звучить на захист людської гідності, незалежно від віросповідання. Саме тому він є не лише лідером своєї Церкви, а й моральним авторитетом для всього українського суспільства. Бажаю Святославові міцного здоров’я та благословення!
«Непротокольний екуменізм» — о. Георгій Коваленко, священник Православної Церкви України, ректор Відкритого православного університету святої Софії-Премудрості
Я пригадую візит Блаженнішого Святослава до Києво-Печерської лаври навесні 2011 року, відразу після обрання його Главою УГКЦ, і зустріч із блаженнішим митрополитом Володимиром Сабоданом. Це не був протокольний екуменізм, а тепла зустріч двох поколінь духовних лідерів українських Церков.
Другий епізод, який одразу виринає в пам’яті, — це 3 лютого 2019 року в тисячолітній Софії Київській. Тоді, напевно вперше в історії непростих відносин між православними і греко-католиками, Глава Української Греко-Католицької Церкви був особисто присутнім на інтронізації новообраного Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнішого митрополита Епіфанія і вітав українських православних з отриманням омріяної автокефалії.
Особистий приклад предстоятелів відкрив духовенству й вірним наших Церков шлях до спільної молитви та спільного служіння народові без поділу його за конфесійною ознакою.
Особливо важливим це стає під час війни — у служінні капеланів, вимушеним переселенцям і біженцям, пораненим та травмованим, родинам загиблих.
Історичним був також візит Блаженнішого Святослава до Вселенського Патріарха Варфоломія, коли публічно пролунало, що Константинополь є Церквою-матір’ю і для українських греко-католиків.
Були в мене й особисті зустрічі із Блаженнішим Святославом, сповнені щирим і глибоким спілкуванням, а також спільна участь у різноманітних заходах: молитовних, культурних та інтелектуальних.
Як на мене, відкритість, щирість, доброзичливість і спільне служіння народові України є тими потужними інструментами, які допомагають учням Христа виконувати заповідь любові один до одного та прагнути повноти єдності у Христа, дякуючи й за реальні вияви цієї єдності вже сьогодні.
«Зараз люди шукають не гучних голосів, а тих, кому можна вірити», — Оксана Забужко, письменниця
Сьогодні потреба в моральному лідерстві, у тих, кому можна вірити і довіряти, є першочерговою. Час гучних і радикальних закликів, безкінечних політичних голосів — це вже вчорашній день.
Мене дуже часто запитують: «Де ви берете ресурс?». Це запитання щоразу застає мене несподівано, бо видно, наскільки люди внутрішньо виснажуються і наскільки для них важливо розуміти сенс того, що відбувається, і сенс того, що вони самі можуть зробити.
Тому для мене образ справжнього лідерства — це Блаженніший, який молиться за Україну в порожньому Патріаршому соборі, у майже спорожнілому Києві на весні 2022 року. Це — образ духовного лідера, який залишається зі своїм народом і який навіть у порожньому храмі, куди люди бояться прийти, стоїть і своєю молитвою тримає над народом небо.
«Блаженнішому завжди залежало на якості освіти», — Тарас Добко, ректор Українського католицького університету у Львові
Блаженніший Святослав продовжує традицію своїх попередників на чолі УГКЦ — митрополита Андрея, патріархів Йосифа, Мирослава-Івана, Любомира, для яких цілісний розвиток церковного життя і служіння був неможливим без розвитку освіти й інтелектуального середовища Церкви. Вже на початку 90-х, коли УГКЦ лише виходила з підпілля і не мала ні своїх інституцій, ні ресурсів, тодішній провід Церкви прийняв рішення про відродження семінарій та Львівської богословської академії з наміром працювати над її перетворенням в Український католицький університет.
Церква розуміє значимість освіти і науки в душпастирському служінні нашої Церкви та її паломництві до патріаршої гідності.
Вже тоді Блаженніший Святослав був інсайдером, активним учасником цих процесів творення самобутнього інтелектуального голосу відродженої української Церкви.
Ставши Главою УГКЦ, Блаженніший Святослав дає повштовх кільком візійним ініціативам, покликаним утвердити українців у досвіді їхньої, Богом даної гідності та показати суб’єктність української релігійної культури всьому світові. Одна з таких ініціатив — дослідницька програма «Київське християнство» УКУ, у межах якої (спочатку під керівництвом світлої пам’яті професора Ігоря Скочиляса, а сьогодні — доктора Івана Альмеса) світ побачило вже 40 томів ретельних досліджень самобутньої української літургійної, музичної, канонічної, богословської християнської традиції.
Блаженнішому завжди залежало на якості освіти. У цих питаннях він залишився справжнім професором, який без компромісів ставиться до халтури в академічній праці.
Важливим кроком для забезпечення цієї якості Блаженніший убачає міжнародне визнання. Таке визнання досягається в різний спосіб. Через ватиканську акредитацію богословської освіти в УКУ й афілійованих до нашого богословського факультету семінарій (Львівської та Київської). Блаженніший особисто пильнував, щоб акредитація повного циклу богословських програм УКУ успішно відбулася. Міжнародне визнання відбувається завдяки навчанню українських випускників богослов’я у провідних міжнародних богословських школах. Продовжує діяти Комісія кадрового забезпечення УГКЦ, яка, згідно з мандатом Блаженнішого, сприяє такому навчанню. Визнання є також наслідком тісної наукової співпраці між українськими церковними закладами освіти та міжнародними партнерами.
Блаженніший є людиною світу і розуміє, наскільки важливо для академічних людей Церкви відчувати глобальний вимір своєї дослідницької праці та ставати містками для комунікації нашої Церкви у просторі світового християнства.
Зрештою, Блаженніший є Великим канцлером Українського католицького університету і регулярно бере участь у роботі сенату УКУ, який визначає стратегію розвитку одного з головних інтелектуальних середовищ нашої Церкви. І навпаки.
На запрошення Блаженнішого, на кожній сесії Архиєрейського Синоду звучить голос УКУ, завдяки чому питання освіти й науки перебувають постійно в центрі уваги проводу Церкви.
На Форумі богословів УГКЦ у вересні 2025 року Блаженніший Святослав запросив богословів до творення київського богослов’я помісної Церкви, до богословлення зі середини українського досвіду змагання за Богом дану гідність і свободу, до практикування богослов’я, придатного для зцілення ран війни, до богословлення разом зі своєю Церквою, яка є глобальною і яка покликана бути зі своїм народом, де би він не опинився.
Блаженніший Святослав, як богослов, душпастир та інтелектуал, як українець і людина світу, «великого бажає» для освітнього середовища української Церкви. Він вірить у суб’єктність і спроможність українського інтелектуального голосу, запрошує академічне середовище до творення майбутнього української Церкви.
«У ньому відчувається м’яка сила», — Олександра Матвійчук, правозахисниця, очільниця громадської організації «Центр громадянських свобод»
Лідер — це той, хто взяв на себе відповідальність. Це — людина, якій більше за всіх потрібно. І найбільше сьогодні потрібні дві речі: визначати реальність і давати надію. Це — давньовідоме визначення лідерства. І, як ніколи, у час турбулентності, коли часто немає на що спертися, потрібне саме це тверезе бачення реальності — тієї реальності, від якої ми відштовхуємося і яку намагаємося змінити на краще. І так само потрібна надія, бо має бути те, що рухає нас далі.
Я не знайома близько із Блаженнішим Святославом, але знаю його як духовну людину, як особу, що об’єднує. Загалом, я людей відчуваю за певною внутрішньою енергією. І от у нього — це м’яка сила. Справді м’яка сила. І вона добра.
«Блаженніший Святослав є прикладом служіння, а не влади», — Артур Дронь, письменник, ветеран російсько-української війни
Під час війни голос Церкви має бути особливо гучним, чітким і виваженим. Церква покликана говорити правду про те, хто є нашим ворогом, надавати молитовну, психологічну і практичну допомогу нашим військовим; підтримувати їхні сімʼї та постійно нагадувати, яка шкідлива і небезпечна зараз байдужість. Я пишаюся тим, що голос Української Греко-Католицької Церкви є саме таким, що Церква під проводом Блаженнішого Святослава поруч зі своїми людьми: у капеланстві, у підтримці військових, у свідченні про Україну в усьому світі. Вона служить навіть на окупованих територіях, бо деякі наші священники свідомо залишилися там, щоби бути разом зі своєю громадою.
Для багатьох із нас ці жахливі випробування стали причиною сумнівів і нерозуміння Бога. Мати Церкву як опору та підтримку в такий час — надзвичайно важливо. А очолювати її серед цих випробувань, мабуть, особливо важко.
Тому я хочу не лише привітати, а й подякувати Блаженнішому за надзвичайну мудрість і відкритість, із якою він служить. Для мене він є прикладом того, як церковний ієрарх такого високого статусу й авторитету не «править», а саме «служить» — Богові та своїм людям. Хай це служіння триває ще багато десятиліть!
