Не говорити про молодь без молоді: як УГКЦ шукає шляхи до нового покоління

Плекати духовну, національну та культурну ідентичність – це нитка, що поєднує українців в Україні та за її межами. Про те, як Церква може допомогти молоді зберігати цей зв’язок, відчувати власну гідність і знаходити своє місце у спільноті, розповіли учасники Форуму душпастирства молоді УГКЦ в Європі владика Брайян Байда та Наталія Павлишин.

Світлана Духович – Ватикан

«Будьте як Марія, яка сидіть біля ніг Ісуса і слухає. Ідіть і будьте з молоддю. Даруйте їм свій час і себе самих, замість того щоб намагатися вписати їх у власні плани», – з таким закликом в інтерв’ю для ватиканських медіа голова Комісії у справах молоді УГКЦ владика Брайан Байда, Єпарх Торонто в Канаді, звернувся до духовенства, до сімей та до всіх вірних, зокрема тих, які опинилися за кордоном і які запитують себе: «Де наша молодь? Чому вони не ходять до церкви?». Цей заклик ще перед інтерв’ю прозвучав також під час Форуму душпастирства молоді УГКЦ в Європі, що відбувся в Римі з 8 по 10 вересня 2026 року.

«Цей форум показує, наскільки Українська Греко-Католицька Церква є молодою та відкритою до молоді. Це сигнал про те, що ми готові змінюватися, розвиватися й іти разом із молоддю», – підкреслила Наталія Павлишин, керівниця пресслужби Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді та головна редакторка медіапорталу ДивенСвіт, яка також брала участь у цьому форумі та разом з владикою завітала до української редакції Радіо Ватикану - Vatican News. Наші співрозмовники розповіли про основні ідеї, які прозвучали під час цієї події, а також поділилися своїм досвідом і баченням того, що може спонукати молодих людей прийти до Церкви і брати активну участь в її житті.

 Владика Брайан Байда та Наталія Павлишин 

Від метушні до присутності

Учасники вересневого форуму зібралися в Римі для того, щоб обговорити досвід української молоді за кордоном, її зв’язок із Церквою, а також проаналізувати результати опитування, і на його основі визначити напрямні для подальшої праці з молодими людьми. Владика Брайан підкреслив, що попри довгу подорож із Торонто до Риму, він, як голова Комісії, прагнув особисто прибути на форум, “щоб бути разом із цими молодими українськими лідерами, які зібралися з усієї Європи”. Він наголосив на важливості саме присутності, яка, за його словами, є одним із ключових моментів молодіжного душпастирства. «Дуже часто, працюючи з молоддю, ми можемо бути схожими на Марту з Євангелії від Луки, яка зайнята безліччю справ, – каже він. – Ми маємо своє бачення, свої плани та своє уявлення про те, як молодь має вписатися в наш світ. Марія ж сиділа біля Його ніг і слухала те, що Він говорив. Сам Ісус каже нам, що набагато важливіше – сидіти й бути поруч з Ісусом Христом». Єпископ підкреслив, наскільки важливо дати молоді зрозуміти, що вони дуже цінні, «вони – справжній скарб для Української Католицької Церкви».

Духовна, національна та культурна ідентичність: що єднає українців у світі

Зустріч у Римі дала змогу обговорити виклики душпастирства молоді в умовах війни. Духовна, національна та культурна ідентичність – це три речі, які, за словами Єпарха Торонто, українці, серед яких і молодь, захищають воюючи на полі бою, працюючи чи навчаючись в містах і селах України. «Водночас, саме так ми бачимо себе і тоді, коли опиняємося в інших країнах за межами України, – наголосив єпископ. – Ми перебуваємо там, щоб захищати, просувати та плекати нашу культурну, національну та духовну ідентичність. Це та нитка, що поєднує всіх українців – як мільйони тих, хто зараз перебуває за межами України, так і тих, хто залишився в країні».

Владика Байда наголосив на тому, що потрібно залучати людей, які належать до третього, четвертого чи п’ятого покоління українських мігрантів і які ніколи не були в Україні. «Я – один із них, – поділився він. – Я не розмовляв українською з дитинства, але для мене важливо намагатися вивчити цю мову, знати її, розмовляти нею та цінувати її». Єпископ зауважив, що праця з молодими людьми полягає не стільки в навчанні чи наданні інформації, скільки в тому, щоб бути прикладом, свідчити. Замість питати, чому молоді люди рідше бувають в храмі, єпископ закликав дорослих замислитися над своєю готовністю присвятити їм час і зрозуміти їхні потреби, «і бути, як Марія, яка сидить біля ніг Ісуса і слухає».

Супроводжувати молодь означає бути готовими змінюватися самим

Супроводжувати молодь і просто бути поряд – це серйозний виклик. Через неминучі вікові кризи та небезпечні ситуації важко залишатися осторонь, стримуючи критику чи бажання дати пораду. Як діяти в таких моментах? Відповідаючи на це запитання, голова Комісії у справах молоді УГКЦ розповів про досвід отця Еліо, священника салезіанського згромадження, який поділився своїми напрацюваннями під час днів форуму. Коли отця Еліо запитували, в чому полягає його метод, він відповів: «Це не моя робота. Це моє життя. Щоб бути з молоддю, це мусить бути твоїм життям». Владика Брайан додав, що йдеться про взаємини, які створюють простір взаємної довіри, де кожен почуватиметься почутим. При цьому наставники повинні усвідомлювати, що ці взаємостосунки змінюють не лише молодих людей, але і їх самих, якщо вони готові відкритися на ці зміни.

Не говорити про молодь без молоді: від опитування до практичних рішень

Важливим підґрунтям для пошуку нових рішень на форумі стала підготовка, яка розпочалася з масштабного соціологічного опитування. Воно охопило понад 300 респондентів з України та з-поміж молоді за кордоном, адже головна мета організаторів – «не говорити про молодь без молоді». Про це опитування розповіла Наталія Павлишин, які зауважила, що організатори тверезо оцінюють межі таких досліджень. Зазвичай участь у них беруть активні люди, тоді як ті, хто ще шукає свій шлях або байдуже ставиться до релігійного життя, залишаються осторонь. Спостереження священників з Іспанії, Польщі та Італії свідчать про складну реальність: нова хвиля вимушеної міграції принесла дуже різну географію й настрої, але до Церкви звернулася лише невелика частина новоприбулих. Як зауважує пані Наталія, можливості залучити інших обмежені: «Люди, які не дуже зацікавлені в Церкві, можуть навіть не звернути на нього уваги. І саме в цьому полягає проблема». Водночас досвід інших ініціатив – наприклад, громадської організації «Обнова» в Польщі – показує ефективність відкритих заходів, які не сприймаються як суто церковні, але допомагають залучати ширше коло молоді.

Саме тому в центрі опитування були болі, виклики та реальні очікування молоді. Ці результати стали фундаментом для роботи команд на форумі, чиї напрацювання ляжуть в основу практичної Дорожньої карти молодіжного душпастирства. «Одна з найбільших проблем сьогодні полягає саме в комунікації та взаємодії, – підкреслює Наталія Павлишин. – Адже йдеться не лише про те, щоб прийти до церкви, помолитися, поспілкуватися чи разом поїсти чипси. Важливо зрозуміти, як рухатися далі та як будувати тривалі стосунки».

Окрему увагу учасники зосередили на тому, що молодіжна комісія не може працювати ізольовано. Перехід від дитинства до юності часто залишає підлітків поза увагою – вони вже не діти, але й не повноцінна молодь, через що опиняються на периферії церковної уваги. Як показав досвід, розв’язанням цієї проблеми може стати залучення старшої молоді до роботи з підлітками. Вони вже мають достатній досвід для наставництва, але не створюють відчуття вікової прірви, яка іноді виникає між молоддю та духовенством. На форумі наголошували на необхідності тісної співпраці кількох структур – катехитичної, молодіжної та комісії у справах сім’ї. «Ми умовно говоримо про молодь віком до 35 років, але розуміємо, що на той час багато хто вже створює власну сім’ю, – зазначає Наталія Павлишин. – Відповідно, такі люди можуть бути зацікавлені не стільки в молодіжних заходах, скільки в можливостях взаємодії та підтримки сімей».

«Чи я для когось важлива / важливий?»

Розмірковуючи про те, як подолати прірву між різними віковими групами та знаходити підхід до молодого покоління, владика Брайан пригадав свій досвід багаторічного викладання в малій семінарії: успішна комунікація з молоддю неможлива без попередньо збудованих довірливих стосунків. «Коли вони знають, що ви щиро дбаєте про них, вони приймають ваші настанови набагато швидше і легше, – зауважив єпископ. – Проте якщо ви не встановили довіри та стосунків, скерувати їх чи тримати дисципліну стає значно складніше».

Світ навколо стрімко змінюється – від часів, коли на кілька родин припадала одна телефонна лінія, до сучасної епохи миттєвих медіа та цифрових технологій, які кардинально змінили спосіб спілкування молоді. Проте, як підкреслює владика Байда, базові потреби людського серця залишаються незмінними. Найголовніше запитання, яке ставить кожна молода людина, звучить так: «Чи я для когось важлива / важливий?». Саме з усвідомлення власної важливості, як підкреслив єпископ, починається довіра, про яку говорить Євангеліє. Він зауважив, що всі люди прагнуть бути частиною якоїсь спільноти. «Для молоді особливо важливо знати, що вони є приналежними до чогось. Це одна з причин, чому соціальні мережі так важливі для них. Це також пояснює, чому існують банди. Люди можуть робити екстремальні або безрозсудні вчинки просто для того, щоб відчути свою приналежність. Однак у деяких випадках вони в результаті стають жертвами експлуатації. Вони перетворюються на товар, який можна купити й продати, їх трактують як предмети, а не як осіб, створених Богом», – сказав наш співрозмовник.

Щоб запобігти цьому, дорослі мають з розумінням і терпеливістю допомагати молоді долати їхні щоденні драми, які можуть бути чи то через підліткові комплекси, чи то через вікові кризи. Завдання наставників – дати їм відчуття стабільності та впевненості. «Ми маємо пройти цей шлях поряд із молоддю, щоб вони зрозуміли, хто вони є: діти Божі, наділені вродженою невід’ємною гідністю, яку ніхто й ніколи не зможе в них забрати», – підкреслив владика Брайан.

Люди, які формують нас: про вдячність, гідність і віру

«Ніхто з нас не виріс сам по собі. Ми стоїмо на плечах титанів – людей, які були до нас і творили перед нами. Так само й молодь зростає, спираючись на авторитети», – наголосила керівниця пресслужби Патріаршої комісії УГКЦ, закликаючи дорослих не перекладати відповідальність за молоде покоління на інших, а особисто долучатися до його виховання та супроводу.

Розмірковуючи про власний досвід, Наталія Павлишин розповіла, що з вдячністю згадує викладачів, які супроводжували її під час навчання у двох університетах. Сьогодні, коли сама викладає, вона також прагне вчитися від своїх студентів, адже вважає освіту взаємним процесом, у якому немає поділу на тих, хто навчає, і тих, хто лише отримує знання. Так само й молода людина покликана не лише переймати досвід, а й розвивати його та передавати іншим. Саме в такому взаємному зростанні й можливості ділитися набутим Наталія Павлишин вбачає одну з важливих цінностей і джерел сенсу для молоді.

Своїми життєвими прикладами поділився також владика Брайан Байда. Серед тих, хто найбільше вплинув на його становлення, він згадав бельгійських редемптористів, які залишили позаду звичне для себе середовище, вивчили українську мову та прийняли східну традицію. Саме серед них він зростав і змалку пізнавав підхід до євангелізації, вкоріненої в місцевій культурі. «Я також згадую своїх дідуся та бабусю, – розповів він. – Коли я думаю про все те, чим вони пожертвували і що їм довелося пережити заради нас, мені іноді стає майже ніяково, що я не відвідую їхні могили частіше. Я також згадую шкільних вчителів, які мене терпіли! Коли я переглядаю фотоальбоми, я бачу все, через що пройшли мої мама й тато заради мене. Це мої герої та героїні. Коли я дивлюся на їхнє життя, я усвідомлюю, що маю гідність, бо хтось віддав так багато, щоб допомогти мені стати тією людиною, якою я зміг стати. Я можу це цінувати, вчитися на цьому та передавати це іншим».